Шнур - ти геній, пророк і мєсія.

Це відео в продовження теми про дебільних журналістів з їх банальними, тупими питаннями.

Радості повні штани

Рівняння бидла всесвітнього масштабу

Сьогодні весь ранок намагаюся думати про шо завгодно окрім результатів виборів. Я навіть намагався прив'язать себе до батареї і вклепатися об неї кілька разів головою для вірності, аби тільки не думать про те шо відбувається. Хочу аби було зрозуміло - мені глибоко плювать на результати виборів, за великим рахунком. Мені не плювати лишень на дії, які зумовили такі результати. Йдеться про фантастичне вміння деяких людей за 200 гривень перетворитися на бидло закінчене і наволоч паскунду. Такий фокус навіть Девіду Блейну не снився. Була собі нормальна людина і тут бац, отримала ні за що 200 грн, і от вже не людина, а кончена паскуда...Ну хіба не диво магічного характеру?

Тільки от чи справді "ні за що"? Відповідь - ні. Гроші отримано цілком собі заслужено. Я не буду зараз ваньку валять, і терти про продану душу і все таке, бо ж не можна продать те, на шо права не маєш. Радше просто скажу, що коли вже через деякий, недовгий, час, нинішня влада прокине "людину", виблядка 200 гривневого, на значно більшу суму - сутність рівняння розкривається у всій красі. 

Отже, урочисто називаю це рівняння Рівнянням бидла всесвітнього масштабу: 

200грн - X = єбатьялох. 

Де "200 грн" - кількість бабла, за які було куплено голос, "X" - кількість бабла на яку людину, через деякий час, найобує система, якій було продано голос. Ну а "єбатьялох" завжди "єбатьялох".

Найцікавіше, що серед людей, які це читають, переконаний, немає тих, хто продався. І це важливо розуміти кожном з тих, хто читаєу. Саме тому, це геніальне рівняння з його геніальним поясненням треба нести до досі несвідомих людей. Тих людей, які не читають навіть стрічки Фейсбуку, а замість того дивляться X-фактор, чи шо там зараз по жвачнику показують. Вони щовиборів, щодня продовжують тупити. Йдеться про тих людей, які не розуміють питання карми і, по-народному кажучи, не бачать далі власного, жалюгідного носа. Їх треба рятувать, і не боячись замаритися, спілкуватися, доводити, переконувати... Іншого шляху до змін в суспільстві немає. Як би нам того не хотілося, але тільки щоденна робота, щоденне виховання, переконання ближнього до вас бидла, перетворюватиме це суспільство. Йдеться не лише про п'яні балачки про те, за кого голосувати, бо подібне все одно, як правило, закінчується висновком "Та всі вони підараси, блядь". Йдеться про щоденне бидлування на вулицях. Наприклад, Ви побачили, як хтось кинув повз урну етикетку, не полінітесь - підійміть її , донесіть до смітника і слем-дан... Нехай цього не побачить покидьок, що кинув повз - це побачить хтось інший, і повірте - таке діє безвідмовно. 

Наостанок. Я би не відв'язався від батареї і не писав би так багато літер, аби не дзвінок батька, який повідав одну милу історію. Усіх подробиць переказувать сенсу не бачу, але основна дія така:
Цього ранку, одному з його робітників (маляру, чи штукатуру, не знаю, словом, звичайному роботязі) подзвонив односельчанин із запитанням "ну хто там переміг в Черкасах?" Односельчанин дуже переживає аби переміг Поплавський, бо ж, бачте, у такому разі обіцяли ще 150 гривень додати. Цікавим є те, що цей односільчанин, є колишнім прокурором у відставці. Себто, можете собі уявити розмір пенсії, якої, вочевидь, конче не вистачає, бо ж доводиться голосувати за лавеху. Історія, попри усю її "прокурорськість", є цілком типовою для наших "широт", однак закінчення має досить оптимістичне. 
Робітник, який моєму батьку те розказав, попросив відлучитись, бо збирається поїхать в село до прокурора і дати йому власноруч, із власної, просторобочої, певно місцями дірявої і старої, кишені 160 гривень...

Про два різні "Майдани". Побачене з середини революції 3-4 грудня

Повертаючись з Майдану 1 грудня, на душі було важко, ніби-то від відчуття "лайтзради" людей, що там лишилися. Утім, особисто я себе виправдовував тим, що у Черкасах народ теж підійметься і я зможу доєднатися. Так і зробив. Але роздивишись "розмах" супротиву в нашому місті, роздивившись місцевих апазіцианерів, які не розуміють, що відбувається в державі і просто піаряться,( що вважаю злочинним у цих умовах), вирішив повернутись до Києва.  

Заключна частина кримпокатушок, або проникнення на військову базу)

Прокинулись рано. Нагадаю, що таборилися в повній мряці - тому не уявляли що було поруч. Поруч стояв мусульманський цвинтар. Відповідально заявляю, що мусульманські цвинтарі безпечне для ночівлі місце - мерці в палатку не ломились, зомбі вермишель не вкрали.

Аби осягнути душею безмежність краси велосипеду - слід осягнути мозком безмежну геніальність велосипедного функціоналу.

Afigel

Йосип сизокрийлий драний. Це ж майже Металіка в найкращі її роки, це бля Сістем оф е Даун в розквіті сил - та це сам довбаний Джудас Пріст з вісімдесятих!

Частина 4 Пєдікі-вєлосіпєдікі

Сімеїз

Що я знав про Сімеїз до прямого знайомства з цим місцем? Я знав, що там є місця, де можна поставити намет безкоштовно, що там постійно тусуються всякі наркєти і підари.

 Що я знаю після прямого знайомства? Да, там можна поставить намет безкоштовно і да там збираються всякі наркєти і підари. 

Мытье - это абсурд и наркомания

Крутєйший чувак - Леонид Коновалов. Писать шось про нього сенсу не бачу - кому цікаво сам загуглить.

Велосипедна подорож імені Тіграна. Частина 3

Костя в,уже легендарних штанах з хрестом.

Нагадаю, що ми зупинилися на вокзалі в Алушті. Звідти і почнемо спогад номер три...

Підлі закони природи, або чого важко котитись вниз.

Для тих, хто мріє про велосипеду подорож Кримом, але уявляє собі, що це тільки метелики, сачок і "самає сінєє морє"; і на інше не готовий, повідомляю: пи...йте на Тарханкут, або Керченський півострів - коротше туди, де поменше складок місцевості, які всякі умніки називають горами. Аби справді швидко пересуватись гірським Кримом, на вєлілку, треба, або мати гарну фізичну форму, або аби цим вєліком був автомобіль. Далі в тексті, довбана рефлексія, якою я займався протягом 60 км, крутячи педалі з Алушти до Сімеїзу.

    Що ж такого задовбистого у фізиці процесу, що виникає в результаті відношення подорожуючого велосипедиста до кількакілометрових спусків і підйомів - не поступових, а постійних і різких. Пояснюю на прикладі транзиту через славне місто Ялта:

Велосипедна подорож імені Тіграна. Частина 2 Пі...ц максимального рівня.

  Я зупинився на тому, що ніч нас застала в дорозі, на висоті в 800-900 метрів. Вже майже навпомацки вибирали місце для табору і повністю навпомацки розкладали сам табір. Нагадую, що це був початок вересня і вже після 19-00 було міцно холодно. Дрова, і все навколо, було сирим, бо за день до цього тут пройшов дощ. Забігаючи наперед, скажу, що Костя витратив години зо дві на те, аби розпалити багаття, біля якого при цьому було все одно неймовірно холодно; хмари опустились низько і повітря перетворилось на кисіль з води і холодної води.

Велосипедна подорож імені Тіграна. Частина 1.

Долгоруківська яйла у всій своїй неймовірній красі

   Думав почати першу частину з сопливої високоморальної сповіді на тему "люді давайтє жить дружна", але не стану. Просто, по факту, познайомлю тих, хто жодного разу не перевозив вєліки, роялі, бетономішалки, чи двоспальні ліжка потягом з технологією перевезення. Познайомлю з нашим першим досвідом, який сподіваюсь комусь стане в пригоді, когось нажахає, а когось розвеселить.

Отже, про погурзку чотирьох вєліків до плацкартного вагону забацаного поїзда:

Велосипедна подорож імені Тіграна з Орлиного. Вступ.

В червоному Дєня (шо додати, до цих чарівних 4 літер?:) )- додам, шо він туріст уравєнь Бог; в синьому  - дурний туріст-абізяна, який напросився до чуваків у кадр; в білому адідасє Сєрьога - банкір-сєрцеєд-байкєр - дивне поєднання не находітє?; в чорному - Костя - найцікавіший без питань серед нас персонаж... Скажу коротко: Костя кілька місяців як сироїдить - тобто їсть тільки всяку траву, фрукти і іншу хрінь, шо не піддавалася термічній обробці. Ще Костя взагалі не п'є води. І так Костя витримав, зваживши на вищезгадані чинники, всі 250, здається, справжніх, бойових, гірських кілометрів, а це вам бля не по асфальту міло катацца.

Минулого року, ми реалізували автомобільну подорож Кримом.  Деталі про неї та враження від неї можна побачити тут Крим 2012 . Цього року подорож Кримом повторилася:

10,40 Можайка-Різдвяна

http://www.endomondo.com/workouts/223489909/11410878
Буду кратак: від Можайського до Різдвяної сьогодні за 10 хвилин 40 секунд. З урахуванням усіх жалюгідних маршруток, пришелепкуватих пішоходів і таких же пришелепкуватих умов - звичайні педалі, хєрова гума і хєрова нинішня фізична форма.

Регбі в Черкасах

 

   Цієї неділі в Черкасах відбувся кубок України з регбі. Пішов я підтримати черкаську команду і подумати про регбі, як гру англійських джетльменів. Себто про гру, в яку почали грати там, де виникла абсолютно ідеальна, не потребуюча вдосконалення, гра - футбол). Як таке могло трапитись? Як виникло регбі? Якби я був закінченим мудаком припустив би таку от теорію:

Якось в Британії, зграя пацанчиків-невдах, не здатних до гри в класичний футбол (тобто той футбол, де м'яч луплять ногами) плюнули на свою, британську, виплекану вівсянкою, пивом і свинячими шкварками, честь і гідність, та й почали передавати м'ячик як дівчатка руцями... Так на світ з'явилась нова гра - регбі.

   Без сумніву, така теорія щодо виникнення могла з'явитись в дуже запаленому мозку, але як це часто буває, ця ж теорія підтверджується зовсім недалекими британськими "міфами та легендами" про Уільяма Єба Елліса (якому певно хотілося би називатись Уебом) .

 Утім сьогоднішнє регбі вимагає до себе поваги і не лише тому, що цю гру є кому захистити))): 

Надважливі запитання і надсекретні відповіді про фестиваль Sound Che

Як завжди лише "вдогоночку", але промовчати не можу. Тому "летс гоу ракнролл чілдрен":

Чи був на фестивалі Сауд Че (надалі СЧ) рок-н-рол? - Да. Оцей во чувак у блакитному і його банда, виступаючи першими (!!!) порвали на мітохондрії усіх щасливчиків, кому було не впадло в спеку явитись на відкриття. "Атвєчаю" на пацана - я слухав цих хлопаків і не вірив, що класичний ПОПулярний рок-н-рол можуть так якісно валити рєбята із

Чорнобаївщина

Сравні

Цього року, взимку, мав можливість безкоштовно зльотать на Мальдіви - не вийшло по власній і не лише тупості. Але мені геть похуй на ті во Мальдіви, а от пройоб з непоїздкою до Грузії на вєліках з класними черкаськими чуваками - оце піздєц - реально горюю.

Наше нове кыно

Don kihto

Найкращий з черкаських фестивалів

  За останні кілька років в нашому місті відбулося чимало спроб пофестивалити. Давайте поміркуємо навіщо в теорії ці спроби потрібні? Здається мені, для того щоб влаштувати розвагу для людей, ще краще, аби ці люди була приїжджими, а зовсім добре, аби приїжджі могли би залишити тут гроші. Залишити з задоволенням. Які спроби так чи інакше, підтримані владою, запам'яталися мені, як пересічному жителю і фотографу-репортеру?! Хороше питання...

Как трусливый Роберт Форд убил Джесси Джеймса

Ще один з тих фільмів, які би хотілося зняти. Неймовірне кіно.

"Вигулять душу"

   2-3 травня мені нарешті вдалося смачно вигуляти свою душу і набухатися розкішним черкаським лісом.

 Я не належу до числа закорінілих мандрівників, мандрівничків, мандрівнищ і навіть мандрівничок. Я переконаний, що, навіть сидячи вдома за комп'ютером, можна подорожувати значно далі і значно якісніше, ніж дехто, хто робить це часто, чи то навіть регулярно. Аби зрозуміти таке дивне твердження слід або, наприклад, бути буддистом, або прочитати і прийняти роман Джека Лондона "The Star Rover" - відомий в перекладі як "Межзвездный скиталец". Я не буддист, бо й "м'ясо їм і з дівчатами знаюся", але роман читав "взахльоб".
Абзац вище має би пояснити чому я кладу...банан на інтернет-мем про банан. Мене це не зачіпає.

 Але мені, поки-що, не вдалося виростити з себе такого мужика, який не виходячи з матеріальної зони комфорту, зможе відчувати себе на свободі.
Тому, коли несвобода вкрай притисла, вже традиційно, раптово, було вирішено їхати бодай "кудись".

Nina Simone

Одне з кращого, що траплялося з моїми вухами за життя це музика від Nina Simone.

Сьогодні нарешті зважився почати користуватись гуглодоксами і гуглокалендарями. Мушу підсумувати -все це капєц як зручно!

Девід Лінч: "Я не понимаю людей, которых не волнует красота раковины в уборной."

Між оКопом і мусором

Погодьтесь цікаво, чому наші мєнти , а точніше їх кіношний і телевізійний образ, такий кончений і жалюгідний? Чому американські копи круті, перемагають і в окулярах, а наші йобнуті, бухають і в розтягнутих светрах.

 Справжнього, реально існуючого, американського копа з життя зробив  американський кінокоп, а нашого, кіношного, копа навпаки зробив реально існуючий смердючий міліціонер з життя. Саме тому, справжній, американський коп – крутий мужик, який поважає народ і розуміє, що служить йому не заради однієї лише зарплати, а тому, що це достойно і по честі. Він круто носить свою форму і його не називають мусором, паскудою, і мерзотою. А нашого називають. При чому, це найввічливіші з форм звернення. 

Журналістські інтерв'ю

Є підозри, що я цим постом не відкрию нікому Америки, та й навіть Богодухівки теж відкрити не вдасться, але така вже вона моя натура - якщо не поділюся хоч з ким-небудь тим, що мене дуже потішило, або неймовірно розлютило - згорю нафіг ще до страшного суду, де мають горіти люди по справедливості.

 Тож до суті: Сьогодні глянув штук 5 телевізійних інтер'юшок з неймовірною людиною Андрієм Кузьменком. Блядь, журналісти хуячать одні й ті самі питання до такої цікавезної людини. Ну хто мені відповість чому серед журналістів, особливо телевізійників, так багато мудаків? Ну чому? Чи дратують вас так само люто, як дратують мене, тупі журналісти зі слабкою підготовкою? Чому журналісти навіть не пробують піддавати сумніву "чи буде моє питання цікавим співрозмовнику"(хуй вже з ним з глядачем, але ж про співрозмовника ж можна подумать?), "чи задавали до мене це питання співрозмовнику?", "чи не маю я вигляд тупої інфузорії, коли задаю ці йобнуті питання про "кумедний випадок"?"?


Ну хіба блядь так важко все це второпать? Я підіймав уже цю тему в себе в блозі, коли журналіст-недоумок корчив з себе супер-розумника і його запхнув за пояс Квентін Тарантіно, але такого недоумка, якого ви побачите нижче я ше не бачив.
Це, блядь, геть ідеально ілюстрований урок того як не можна вести розмову, які питання не можна ставити впринципі! Ніколи! (Ару і лаюсь диким матом) Навіть, якщо ти, блядь, сциш в штани, коли спілкуєшся з такою зіркою (якою без сумніву Андрій є) - іди блядь хуяч на завод, чи в офіс, чи в ларьок, хулі ти берешся за ту справу? Такі, сука сочноскромні недоумки, дратують ще більше ніж до біса пафосні підари і ідіотки, які думають, шо впіймали бога за пазуху тільки через те, шо впхали свій їбальник до тєліка. Нє, дорогенькі, той час, коли тєлік сам по собі був іконою суспільною, і влізти до нього було достатньо, минув. - Тепер живете у суспільстві з чесною конкуренцією, де треба бодай трохи працювати і готуватись. І звісно ж, наводячи за приклад це інтерв'ю, я не хочу образити телеканал з Калушу, а хочу образити тільки ведучого-недоумка. Утім хай йому буде спокійно, у нас , на Черкащині, на місцевому ТВ є такі самі гальма. Нє, не гальма, я аж надто поважаю цю педальку - вони, блядь, бризговики спарко придбані на базарі за кілька ггривень.

2000 км пекла

   За останні дві доби мені довелось проїхати близько 2000 кілометрів просторами України, використовуючи звичайний автомобіль і звичайні українські автошляхи. Я проїхав Черкаську,  Київську, Кіровоградську, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Дніпропетровську, Запорізьку області, звісно заїжджаючи у ці міста. Не маю ні сил ні бажання жартувати на цей рахунок, бо і мозок і душу, і блядь, навіть, нирки бере розпач. Багато писати теж не хочу, скажу тільки, що до Києва просто не знаю як добиратися машиною, може хто підскаже альтернативний маршрут? Через Золотоношу-Софіївку-Переяслав їхати неможливо, бо в Черкаській  області цим маршрутом їхати неможливо! Збирався поїхати через Мошни-Канів - добрі люди відмовили, запропонувавши дати гаку, і поїхати через Смілу-Городище-Миронівку. Дав гаку, але не знаю що виграв, бо дорога до Сміли нині відсутня абсолютно! Наголошую - абсолютно. Востаннє їхав нею буквально 3 тижні  тому і міг тримати 110, зараз же місцями швидкість падає до такої, з якої сміються тібетські равлики. В буквальному сенсі деякі ділянки доводиться переповзати обочинами і канавами. Від Сміли до Городища теж "срака"!. Від Городища до Києва більш-менш, але не знаю чи на довго. Дорогу там латають в сильний дощ. 

   З Києва мав валити на Одесу, сподівачись, розслабитись на трасі "Київ-Одеса" - там вже теж срака до самої Умані - полотно розвалюється на очах. Південь по маршруту Одеса-Миколаїв-Херсон - вцілому на рівні, але виключно, за рахунок, розвантаженості шляхів і сухої погоди. Якість асфальту, підозрюю, там така ж. Запорізькі і дніпропетровські дороги терпіти можна, якщо оберете правильний маршрут, але планувати типовий час для дистанцій теж не раджу, бо ми, виїхавши з Одеси завчасно о 9 мали встигнути до Запоріжжя на 16у і мали встигати, але не встигли... Запасу в кілька годин не вистачило. Не вистачило навіть з урахуванням того, що останні майже 100 км валив не менше 140. 

Але навіть це все квіточки в порівнянні з Черкаською та Кіровоградською областями. Я не жартую, а кажу на повному серйозі - їх треба закрити назовсім! Стерти з лиця планети, з історичних архівів, заборонити Женевською конвенцією! 

  Розпач від стану дороги в мене дійшов до такої міри, що мав абсолютно реальне, а не жартівливе бажання відірвати руль і кидатись на далекобійників, які без сумніву, на мою думку, хай і по дотичній, але причетні до стану доріг. (Хоч насправді вони є звичайними заручниками обставин). Це все при тому, що ми будували звісно не короткий маршрут, а максимально швидкий (через П'ятихатки). 

  На диво, за ці 2000 км не зупинили гаєри, але який сенс - перевищувати швидкість в цих двох областях просто немає де, бо лишишся без мостів, і без зубів...По суті навіть виїзд на зустрічну смугу не рятує від ям. На руках блядь від напруги і постійного крутіння баранки червоні плями - і це при тому, що я блядь добре знаю як крутити і як тримати руль! Латки, покладені в дощ висипаються просто на очах, від чого на дорозі валяються величезні брили.

А за 40 хвилин почнеться брифінг голови нашої держави... Утім задати питання, щодо подальшої долі українських доріг, ми не зможемо з двох причин: По-перше, розпорядники не називають місць, звідки відбуватимуться телемости!? А по-друге не бачу сенсу щось питати, бо, на мою суб'єктивну думку, усім відповідальним абсолютно похуй на те що ми будемо питати!

В місті Черкаси уже через рік ситуація з дорогами буде гіршою, ніж була навіть минулого літа... Але міським очільникам, на мою думку, на це похуй, бо вони збираються робити що завгодно окрім необхідного! І якщо, блядь, мені хтось скаже, що така ситуація по всій Україні - скажу ідіть на х у й (даруйте за грубість), бо і в Херсоні, і в Миколаєві, і в Запоріжжі, Одесі і тим паче в Дніпропетровську дороги на рівень кращі, ніж після капітального ремонту в Черкасах! Звісно, може, тому що так лягли зірки чи місту пороблено, але швидше тому, що ті, хто за якість виконання доріг і якість життя населення в названих містах має відповідати, не колупається в носі, а займається тим, чим має займатися! І в мене одне запитання до очільників - це ж який треба мати ніс, аби так довго в ньому колупатися?

Абсолютно "круті" люди

На фото маленькі смертні ноги і велика лиса безсмертна голова Міхалкова. 

Сьогодні мені стало зрозуміло, що маю багато кумирів. Багато в тому сенсі, що в сучасному суспільстві взагалі модно не мати кумирів. Ну тіпа не визнавати того факту, що серед людей є звичайні люди і ті, хто своїм життям доводить, що людина може "Вище, Далі, Швидше". Я категорично переконаний, що якби не ці люди - ми би досі рамапітеками бігали з палкою-копачкою і колекціонували всяких блох, вошей і іншу наволоч у своїх стильних зачісках. А також обов'язково протикували ніс кісточкою, аби довести власну крутість . 

     Впевнений, що вам, як і мені, неодноразово доводилось чути маднєйший закид про те, що "не створи собі кумира". Якщо це дійсно правда, і за створення собі кумира на нас має чекати якась супер-кара, типу блискавки в сраку - мені би зараз не було чим протирати стілець. Це я до того, що маю багато кумирів.
    Аби не плутатись в термінології, що часто трапляється в "кумирознавстві", слід одразу визначити, що я, за кумира, вважаю людину, що досягла в конкретній, чи кількох конкретних сферах діяльності неймовірних результатів. Тобто, Сергій Олегович Одарич, наприклад, навіть якщо є хорошою людиною і навіть непоганим мером не є для мене кумиром, бо не досягнув в своїй сфері діяльності неабияких результатів. Тобто, в його місті (як головному об'єкті, на який він витрачає свій час, зусилля і енергію) дороги, скажімо, повна срака,хуйня, піздєц і таке інше. Я згадав мера мого міста не для того, щоб йому насолити (бо насправді він мав на увазі мене з моєю думкою, - "собаки лают - караван идет": часто повторює мій мер), а для того, аби вказати на приклад певно хорошої і дуже відомої людини, яка ,за всіх цих чеснот, навряд може для кого-небудь бути кумиром. Хіба-що, для власної собаки, яку можна підкупити цукровою кісточкою, чи ніжним доторком долоні. Якщо раптом вважаєте, що я не правий - так і напишіть: "я вважаю, що Одарич достатньо крутий, аби бути кумиром".
   Продовжуючи тему відомих і хороших, але не кумирів, зазначу, що вочевидь мій мер - за цих економічних загальнодержавних умов є хорошим мером. І скажімо у порівнянні з іншими мерами, що керують в цих же умовах, досягнув значно більшого. Але у тому то й суть моїх, наприклад, кумирів, що їм вдається Попри будь-які скрутні і ніхуясобіякіскрутні становища досягати надрезультатів... Бо ж хтось нинішні економічні умови вважає за складні, а хто будував місто після війни..."Шарітє" різницю? Війни нема, а дороги піздєц ваєнні! Як так? 

   Ну і звісно, аби не бути голослівним наведу приклад своїх кумирів:

Головне, що мене турбує в житті - це кіно. Саме тому в цій царині маю багацько кумирів. Ще раз повторю не любімчіків і не "хароших рєбят", а саме чуваків, яких я бачу майже з німбом на голові:

Квентін Тарантіно (бо він самостійно, втіхаря від усіх, з посмішкою на обличчі і без зайвих понтів і зв'язків на початку 90-х змінив увесь світовий кінематограф і, що ще важливіше, продовжує.)

Роберт Замєкєс бо, б'юся об заклад, 90 % людей, що це читають, в очі не бачили цю людину і не знають про неї геть нічого, але відповідають на запитання про улюблений фільм, "Форест Гамп", або "Зеленая миля".

Нікіта Міхалков. Да, Нікіта Міхалков, якого модно не любить і хаять, Бо Міхалков не дивлячись на все мудачество його титулів і "родословної", не дивлячись на політичні ігри, що йому доводиться через ці мудачества і родословні грать, знімає так, як не знімає ніхто взагалі.

Пітер Джексон - просто тому, що зняв "Властелин колец" - таких речей достатньо для того, щоб стати кумиром.

Мел Гібсон.

Музика:

Зємфіра, бо жінка мала на увазі всі піари з усіма продюсерами, і просто творить. Ах да, забув одну важливу деталь - творить так, як ніхто інший і є об'єктивно надпопулярною і надуспішною). Тобто, доводить власним прикладом, що якщо ви справді талановитий, шліть нахєр відмазки, типу я нєпонятий гєній і саме тому мою творчість розуміє тільки моя надчуттєва і надінтелктуальна собака, мій мудрєйший папугай Антон, і мій сусід-собутильнік Пьотр Анатолійович Рубінштейн. Якшо ви крут - ви крут і це не піддаватимуть сумнівам.

Рей Чарльз, бо Рей Чарльз.

Література - Джек Лондон.

Футбол: Лєо Мессі, Зінедін Зідан.

Наука:  Ейнштейн, Тесла, Мєчніков.

Автоспорт: Айртон Сенна, Річард Бьорнс.

Шоу-Бізнес: Джеремі Кларксон, бо людина примудрилась створити собі імідж людини, яка нічого не вміє, при цьому всі чудово розуміють, що людина вміє багато чого.

Фотографія: Брессон, Куделка.

Якщо все підсумувати - все це хлопці і дівчата, які для мене скромного і маленького смертного, змогли зробити  великі і безсмертні речі. Вважаю, що цього достатньо, аби я створив собі кумира і вважав цих людей за надлюдей - не бачу у цьому нічого протизаконного і протиприроднього, що звісно куди більш важливо. Зовсім інша справа, що той же Тарантіно принагідно послав би мене до сраки, якби це почув. Але - це вже третє питання)).

Так от: А хто є Вашим кумиром? Чи можете собі дозволити таку протиправну розкіш, як створення кумира? Чи є серед існуючих політиків Ваші кумири?
Себто, чи є у Вашому житті люди, "крутість", яких ви не здатні піддати сумнівам, абсолютно Круті? Поділіться, будь ласка, кумиром)

Гончік

Є хтось, у кого це відео викликає захват, а не відчуття нестерпного гніву від того на скільки водій є конченим дибілом? Подібні виєбони на міських вулицях особисто в мене викликають асоціацію з тим, щоб прийти в будинок пристарілих і запропонувать дідусям і бабусям бігти наввипередки... Це я до того, що звичайні дороги - місце для пересування з точки А в точку Б. А для того щоб довести, який ти заїбенний водій - є гоночний трек. Правда, на треку будуть їздити не бабусі і дідусі, а майстри баранки і швидкості - от там і стане ясно "ху із ху".
Мене дуже "уміляють" у цьому ж сенсі маленькі пісюни, які на таткових інфінітях стоять на перехресті і з піздєц якою задоволеною мордою летять з перехрестя першими... Піздєц, який ти лев, коли з 4 літровим двиглом дрюкнув чувака на десятці з двиглом в півтора літри...!)) Але на треку виявиться, шо ці пісики вилетять в першому ж повороті, бо ні про апекс, ні про розподілення ваги, ні про роботу з педалькою газу нічого не чули. Фу блядь.

Футболка, яка мене виростила.

Побачив цю фотку і ледь сльозу не пустив. Я загалом не страждаю тряпчаним фетишизмом, але ці футболки, що продавались лише в кількох точках на базарі... 

  То були ті далекі часи, коли 50 гривень не були вартістю лишень трьох пачок презервативів, чи трьох кілограмів яблук.Такі гроші були цілим скарбом - скарбом, за який можна було придбати Футболку. 

    Пам'ятаю, що я був настільки щасливою дитиною, що гроші були зовсім не потрібні. Все що було потрібно - кєди і закінчення уроків - і от вмить я на футбольному полі і доба нарешті наповнюється сенсом, а легені киснем. Футбольне поле без сумніву було тим пазлом, де я, як малий пазлик, міг знайти саме своє місце. Але без сумніву, футболка улюбленого гравця, була невід'ємним атрибутом всієї тієї двіжухи. Тож далі повідаю історію своєї Футболки:

Фотографії за 31 грудня 2012р. м. Черкаси

Мені от цікаво чи обов'язково фотографу, а особливо фотографу, який займається стрітом, мати стиль? Чи може треба просто робить ахуєнні світлини і не морочити голову стилем? Нє ну ясєн пєнь, що початковий стиль усіх, хто захоплюється стрітом - це бабусі і дідусі, що загадково дивляться в далечінь, я й сам так починав, але потім кудись пішов сам не знаю куди.  

Terpila

   

Якщо я чимось і вдячний філології, з якою мене зіштовхнула доля, то інтересом до слів, як чогось більшого ніж набору приголосних, голосних і т.д. Думать про слово, як про хрінь, якої колись не було, а потім виникла, бо виникло явище, яке треба було якось назвати, мені дуже по кайфу. Звісно, якби я був не обділений розумом, цікавився би ядерною фізикою, і іншими корисними речами, але оскільки обділений - мушу цікавитись чимось, типу етимології слів і т.ін.  (Да, я бля не соромлюсь визнать, що філологія - наука для обмежених тупіків, не здатних до серйозної науки. Я в курсі, що зараз ображаю велику кількість хороших і навіть дуже хороших людей, але... Але не такі вони вже й хороші, якщо на таке ображаються і самі не врублені в те, про, що я кажу).

Але грець з ними з тими образами. Ми сьогодні з колегою Ірою говорили про властивість українців, та й загалом слов'ян, бути тєрпілами. Тєрпілами! Ану ж чи знає хтось з вас, дорогі читачі, чи є в інших мовах бодай наближений по значенню синонім? Варіанти, типу англійського "looser" - невдаха, вважаю дуже далекими по змісту і не приймаються. До речі, і інтернет-перекладачам це слово неідомо і вони його перекладають як слово борщ, тобто, ніяк, бо немає в англійській кухні ніякого борщу. (В них нещасних є тільки вівсянка і свинячі шкварки, але то вже на їх совісті). Тому власне англіською мовою терпіла маємо писати, як terpila. Невже, моє припущення про те, що це слово притаманне лишень слов'янській братії є вірним? Чьота как та хотілось би помилятись... Так само як всякі харакірі притаманні виключно вузькооким, бо жоден інший народ не був настільки тупим і винахідливим водночас, щоб так по-ідіотськи суєцидити - маю на увазі, що харакірі - це ахуєть як боляче, і ахуєть як брудно. Всі ці сьогуни і інші самураї  благородно і ніхуясобіяк епічно розколупуючи шлунок, взагалі не думали про всяких там спеціальних японських тєхнічок-гейш зі сконойобленим і без того життям. Бо ж цим дамам потім доводилось відшкрібати брудні нутрощі і кров, що ними вочевидь досить активно прискали в усі боки треновані тільця сеппукнутих.(Сеппуку - те ж харакірі, по-моєму, тільки з коротким ножиком, а не катаною) . А нє, шоб акуратненько втопиться, чи повіситься?

Але ж повернемось від розколупування живота, до розколупування слів: тож чи є в інших мовах бодай скільки-небудь близький відповідник до нашого "тєрпіла"?

P.S. Наші словники пов'язують "лексему" тєрпіла, з міліцеським "потерпевший", або з яким-небудь "слабим чєловєком", але ж бля слабий чєловєк - то є слабий чєловєк, а тєрпіла - це все таки тєрпіла. Та й, погодьтесь, цей жаргонізм давно виліз із зеківської говірки і означає значно більше, ніж "попущений на зоні"?! А ще цікаво, що добираючи ілюстрацію до посту я на мить завагався, бо  слово настільки специфічне, що довелось перебрати багато знаменитостей, але найбільш відповідним в наш час мені здався, саме мілашка Едді. Ви знаєте ще терпілішого терпілу, ніж Едвард Каллен?

Мой парень - Псих

Шось взагалі не зрозумів чого стільки переполоху навколо цього кінчику? Нє я навіть ледь не просльозився в кінці, але так і не догнав чи то від кіно, чи від того, що де Ніро так постарів, чи просто від радості, що кіно нарешті закінчується? Словом, справді класний тільки саундтрек:

А як Вам фільм, якщо ви не 14 літня сцикушка, чи сцикунець?

Про парковку, качок і сушені яблука.

Поясніть мені будь ласка на хіба людині такий великий комбікормовоз, якщо вона не здатна з ним впоратись? Вона не вміє його запаркувати, а значить не відчуває габаритів. І це не дивно, зваживши, що розмір цього сріблястого "жигуля", майже дорівнює розміру моєї квартири. (Та й те - я вживаю "майже" лише тому, що до моєї квартири ще прикручені так званий балкон, і так само званий санвузлик). Особисто я, отримав можливість керувати батьківською красунею шісткою самостійно, лише тоді, коли міг запаркувати її (є то звичайна, чи паралельна парковка).

   Блін, ну не здатний ти по-людськи використовувать такий транспорт - купи собі якийсь матіз, чері куку, оку, чи взагалі вєлік - паркуватись значно легше. Джип - це за визначенням машина для колгоспників, бо до нього гарно причепить причеп, нахуячить у нього свиней і качок -  і везти їх на продаж у найближчу богодухівку. Також на джипі гарно поїхать на ставок влітку, бо в багажник вмістяться вудки, ослінці, (що на них так зручно розміщувати свою жирну сраку), кілька масних тьолочок, що будуть вправно відганяти комарів, відро заздалегідь придбаної риби, аби відварити смачної юшки. Ще джипом можна перевозить сіно, якшо на вєліку, до якого ви зазвичай чепляєте сітку з сіном, спустила камера. Ну і, зрештою, на капоті такого джипа можна чудово сушить усіляку сушку, на кшталт, абрикосів, яблук, грибочків і іншої сушених смаковеників. І звісно ж, незамінним буде джип, аби ввечері змотаться в сусіднє село з пацанами дать тягла місцевим. Как би всьо, чи я може щось пропустив? Ну там типу: на вихідних звозить в Черкаси на продаж картоплі, капусточки квашеної, бурячка столового, сирку домашнього... Згоден в багажник джипу вміститься більше краму, ніж в 412-й москвич, що його так полюбляють селяни здавна.

Але для міста?Джип? Не вигризаю на хіба він потрібен, особливо з таким глазоміром, як у водія джипа, що на фотографії вище. І справа ж тут навіть не правилах дорожнього руху, а в тому, що на тебе, як на дибіла будуть дивиться геть усі водії і пішоходи, що побачать як ти паркуєшся, і навіть можуть по доброті душевній допомогти вам запаркуватись по-людськи.

(Щоб не було ніяких незрозумілостей скажу, що сріблястий автомобіль в момент, коли я його знімав не мигав аварійкою і був пустим).

І ще такий от момент - я ні на що не натякаю, але давно звернув увагу, що подібним чином паркуються найчастіше жінки-водії і водії джипів, а нормальні роботяги на жигулях паркуються, як слід:

В той же день на тому ж місці

P.S. Якщо вже так сталося, що джип це і є той транспортний засіб, який ви придбали, дякуючи типовому для нашого часу запаленню мозку, і ви паркуєте його так, як паркувати в місті не можна(блядь!!!), моя вам дружня порада: переїздіть до села, де паркуватись можна хоч впоперек дороги, аби коровам проходити не заважало. А заодно підіймайте українське село, дихайте свіжим повітрям, і змагайтесь за підвищення надою. Якщо ж перший варіант не підходить і свою розумову відсталість більше ніде сховати, ніж як у здоровому джипі (що спалює за 100 кілометрів стільки пального, що вистачило би нагодувати десяток голодних дітей з Ботсвани)  то хоча б прочитайте інструкцію про те, як користуватися парк-троніком, яким швидше за все ваш лоховоз оснащено.

І наостанок, якщо все ж оберете село - між свиньми і качками гарно би зробить перегородку, аби не подавилися.

Смерть для дибілів

Сьогодні в процесі підготовки до ранкового ефіру наштовхнувся на чудовий пост про те, скільки чого треба, щоб піти з життя. Так от мені мені здається, що автор публікації чимало всього пропустив. Наприклад, скільки годин може витримати український інтелігент, прослуховуючи читання Кобзаря прем'єром нашої держави, як довго треба сверлити зуб, аби людина двинула коні і т.д. А вам цікаві такі штуки?
1.АЛКОГОЛЬ - смертельная доза - 3 бутылки водки в одного.
2. ПОЛИВИТАМИНЫ - смертельная доза - 5000 таблеток в сутки.
3. СОЛНЦЕ - смертельная доза - 8 часов на жаре
4. НИКОТИН - смертельная доза - 94 сигареты за раз
5. СОЛЬ - смертельная доза - 250 г в один присест
6. КОФЕИН - смертельная доза -150 эспрессо залпом
7. ВОДА - смертельная доза - 8-10 л за день
8. ЭЛЕКТРИЧЕСТВО - смертельная доза - более 0,1 ампера
9. КОМАРЫ - смертельная доза - 500 000 укусов

Про українське кіно і радянські м'ясорубки...

   "Ет самає", я звернув увагу що трислів'я "майбутнє українського кіно" вже давно стало крилатим. У мене є підозри що усі ці бідкання про відсутність "власного", "автентичного" (ну і інша оця шароварна мутна чуш) - це ні що інше, як один з негативних проявів спадщини радянської минульщини, яку, як це не абсурдно, "шароваробратія" так полюляє ганьбити. Йдеться про цілком конкретне в той час ідеологічне вседержавне завдання: здобути у всьому першість. Ну ми тіпа і фотіки хуячим, і м'ясорубки, і фотіки із функцією м'ясорубки, і спортсмени в нас найкращі, і собаки наші за хвилину обсцикають більше стовпчиків, ніж будь-яка інша собака в світі, і трава у нас травістєй і жигулі - жигулістєй. Не треба бути Таляном Васерманом, щоб знати, що реально  все було не так вже й веселково, бо і жигулі були хєрнею, і ... ну шо там говорить.
   Так я це до чого? Я це до того, що немає сенсу винаходить велосипед, бо він ажен стоїть в гаражі в благородному спокої і посміхається своєю реальною, вже винайденою, велосипедною посмішкою. Ну так вже склалось історично, даруйте за банальність, що японці хуячать класну електроніку, німці найкращі автомобілі, а австралійці заїбєнні, неповторні бумеранги. А ще є країна, де історично сформувалась неймовірна, потужна, могутня кіношкола і кіноіндустрія - США. 

   А є, наприклад, Швейцарія, Австрія, Швеція яка-небудь, які не знімають багато свого "автентичного" блядь кіно. І нічо наче себе чухають? Ловлять рибу, варять сири,стругають доски і клєпають табурєтки - словом познаходили ніші, які є притаманними народу з цих країн і з задоволенням діляться з АСАШАєм своїми автентичними, сука, табурєтками в обмін на кіно. Так чого ж блядь ми бідкаємося про кіно, як про бозна-що? Ніде воно не дінеться, кіновиробничий бізнес, кіноіндустрія є дуже дорогими і ризикованими справами і жоден нормальний бізнесмен (якщо він не російський алігарх, що встиг хапнуть за три рублі пару гектарів нафтородовищ російських на поч. 90-х) не стане фінансувати цю сферу. В усякому разі  не стане аж зразу. 

І не треба мені хуйню ліпить про могутню радянську кіношколу - і не тому, що вона не могутня, а тому лише, що вона була радянською, тому що "була", і грала виключно за радянськими правилами. Кіноіндустрія - це не пензликом по "бамазі" - це дуже баблоємкий процес, і якщо в рад. союзі це бабло лопатами хуячили в кінорозвиток з держ.бюджету, (чого нинішній бюджет не може собі дозволити навіть за обставин, коли б капусту не розтягували на всякі маєтки і вєртопльоти) в америці формувався дуже налагоджений, конкурентний кіноринок, де в процесі, тернистому і не простому, зародився кінобізнес, як бізнес, а не меценастька благодійна форма олігархічного подаяння на благо "духовного" розвитку народу. Фу блядь. Геть просто кажучи, як було вже не буде. Все має йти з самого початку і зовсім інакшим шляхом. 

Але я згадував вище про "швейцарії" не даремно! - Запевняю, що нашій країні нахуй не треба кіноіндустрія, яка би могла конкурувати з американською, чи навіть російською. З цими державками треба мірятись збором зернових і яким-небудь літакобудуванням, можна на крайняк в'язать красивезні шарфіки з шерстяними трусами, чи майтрувать найкрасивіші в світі, унікальні паяльні лампи. Але кіно - в нашій країні має залишитись на плечах Особистостей, таких як Кустуріца, Фелліні, Бергман, Гай Річі, Тарантіно. Тобто, людей, які власним, ні на що не схожим, почерком, будуть ваять за невеликий бюджет такі полотна, за участь у фінансуванні яких, існуючі олігархи будуть відгризати один одному пісюни.

Це я так думаю. І саме тому, наприклад, не збираюсь хвалити дуже посереднє кіно зняте в Україні тільки тому, що воно українське.  Бо шо за хуйня? Музику якого-небудь супер-гурту "Авіатор", чи Патапа з Настями ми легко називаємо лайном не дивлячись на те, що вона створена рідними, блядь, автентичними українськими руками, а назвати лайном кіно, що є лайном, але зняте в Україні ми не можемо? Нє бля я так не іграю, а ви як хочете. 

До тих пір, доки Tom Waits створює кращу музику ніж Павло Зібров, я буду слухати Тома Вейтса, не дивлячись на всю красу автентичних вус Зіброва. І рано чи пізно я дочекаюсь українського (хай і одноосібного) Океану Ельзи в українському кіно.

Жить - чьотко!

Журналістам

Переклад звісно не точний, але влучний більш ніж) По суті про це відео має пам'ятати кожний журналіст, що має підготуватись до розмови, але чомусь не готується. Не варто переоцінювати рівень власної загальної ерудиції.

Чорна смуга

Ну здрастє чорна смуга: травма ступні з вильотом з футболу на невідомий термін; сьогодні полетів радіатор пєчки - ремонт майже на штуку гривень; повний завал з роботами, - шо дальше? Насмарк у дорогого серцю президента Януковича? Ні, сподіваюсь до цього не дійде.

Автобус в Запоріжжі

Джанго

Я тут подумав, що треба б написать свої враження і думки стосовно фільму. Але хулє ж тут писать? Тарантінич вкотре смачно харкнув в обличчя кіномоді, кіноправилам, кінодогмам. Тарантінич єдиний представник кіномистецтва (хоч сам він, як треба розуміти з інтервушок не в захваті від поняття "кіномистецтво"), тим не менше він єдиний представник кіномистецтва, хто може так ніжно і з такою любов'ю плюнути всім нам, вдячним глядачам, в обличчя, і зробити це так так талановито, так красиво і з такою любов'ю і до нас і до кіно...Кіно, як чогось абсолютно самостійного, чогось абсолютно важливого і так само непотрібного, брухтового водночас.

Тарантінича чогось завжди мені хочеться порівнять із Шнуром. Обидва вони "шлют нас нахуй і слушают Баха". Що ж, мужики, хочеться аби ви довго жили і ще багато-багато років могли продовжувати світловершити.

Карочє - як завжди ні на що не схожий відеоряд, який без сумніву буде одним з кращих фільмів тисячоліття. Це піздєц. А я ж збирався не матюкатись у 2013 - от довелося.

P.S. Я дуже чекаю на переклад Пучкова (гоблина). а як вам гоблінівський переклад фільмів?

Трава

 Не знаю як вам, а мені завжди подобалась трава. Малим я по 4 місяці на рік проводив у селі. У справжньому селі зі ставками, шпаною, поділом сфер впливу на кутки, тракторами і полем. Але головна асоціація з селом - це трава. Траву завжди хотілося їсти. Пам'ятаю, дивишся на корів як вони жадібно напихаються травою і зло бере, бо коли ти нею починаєш напихатися - вона зовсім не схожа на суміш цукрової вати з бананами і яблуками. Утім якщо знати яку рвати - завжди можна знайти смачну траву. І я дивуюсь, якщо чесно, що люди в харчовій промисловості імітують які завгодно смаки, окрім смаку трави. Я би з задоволенням пожував жвачку зі смаком відбірної трави. 

Це смішно, чи я ідіот?

Скажіть чесно - що думаєте про це відео і чи вам смішно? Мені просто до сверблячки цікаво чому мені так смішно? Чи було би мені так само смішно якби це казав Петросян, а не цей чувак зі стружкою під носом? Чи було би мені смішно, якби йшлось про нєволосатих грузінов, а не про нємодних нєгрів? Тому повторюсь вам смішно? Чому, як думаєте, що творить гумор у цьому випадку? Я розумію, що з прагматичного погляду смішно тому, що тема є абсурдною відносно подачі. Але розумію, що "нєваласатиє грузіни" мене б так не повеселили. Чи я ідіот і це не смішно взагалі?

Наукова робота

   

Хочу знати чи є науковці гуманітарного напрямку, які пишуть роботи, не для звання, яке дасть грошову надбавку, чи понт, а мають справді науковий меседж і необхідність поділитись ним із суспільством? Ще в універі страшно нудило від дипломів і кваліфаків, які писались для "відчепттись". Навіщо вони взагалі потрібні вимучені, а не виношені? Для того, щоб міжрядковий інтервал навчитись виставляти у ворді?А за вікном тим часом, нагадаю, 2013 рік...Що найцікавіше і перед вікном теж. 

А ви свій диплом, чи кваліфак писали з бажанням?

P.S. Ясєн красєн, що маю і за себе відповісти.  Мені пощастило і мій науковий керівник дозволив обрати тему, що була близькою, зрозумілою і потрібною мені. Утім, звісно, наукової новизни, і що більш важливо, практичної цінності, в тій роботі було рівно кілька абзаців. Пам'ятаю, на моєму потоці було модно задвигать, що винні в такій ситуації викладачі, чі мінстерство, чи відсутність води на Юпітері, чи лупа на голові Віна Дізеля, але думаю вкотре крім нас самих винних не було. Нема про що сказати науковому світу - нахуй з пляжу. Чекай, виношуй, працюй, думай, а потім тільки псуй папір. Утім, думається, трохи справді винна і система освіти. Нахуй всі ці оформлення, обмеження, розмір шрифту? Нахуй це все, коли за 70 листками тексту - Великий жирний нуль інформації? Напиши пів сторінки, але лише того, чого до тебе на цій прекрасній планеті ніхто не писав.

Але ж раптом я помиляюся... І ,раптом, ви свій диплом писали з бажанням і розумінням справи. Так з бажанням, чи з муками?