Підлі закони природи, або чого важко котитись вниз.

Для тих, хто мріє про велосипеду подорож Кримом, але уявляє собі, що це тільки метелики, сачок і "самає сінєє морє"; і на інше не готовий, повідомляю: пи...йте на Тарханкут, або Керченський півострів - коротше туди, де поменше складок місцевості, які всякі умніки називають горами. Аби справді швидко пересуватись гірським Кримом, на вєлілку, треба, або мати гарну фізичну форму, або аби цим вєліком був автомобіль. Далі в тексті, довбана рефлексія, якою я займався протягом 60 км, крутячи педалі з Алушти до Сімеїзу.

    Що ж такого задовбистого у фізиці процесу, що виникає в результаті відношення подорожуючого велосипедиста до кількакілометрових спусків і підйомів - не поступових, а постійних і різких. Пояснюю на прикладі транзиту через славне місто Ялта:

 Ялта знаходиться в долині. Тобто, заїжджаючи до Ялти, Вас очікує спуск довжиною в дохєра кілометрів 6-7 по моїм прикидкам, і не менш тривалий  підйом на виїзді, відповідно. Всього, аби перемахнути Ялту, треба зробить близько 12 км, що при швидкості в навіть 20 км-год, рівниною, можна дьорнуть максимум за пів години( Навіть якшо ви будете всю дорогу колупатись в правій ноздрі, а лівою свистітимете якусь із пісень Павла Зіброва). Але ми ці пів години їхали кілька годин і було не до Зіброва.

   Лівер в тому, що природа влаштувала цю планету так, що повітря це не лише середовище, яке напихє наші легені необхідним газом, а ще й цілком собі тверда хєрота, яка, за певних умов, вміє дуже круто противитись вашому руху. Опір повітря... шоб йому всю жизнь морду Бугатті Вейрон облизувать. 

   Словом, головна підлість різких і постійних перепадів висоти, як це не дивно, не в наборах цієї самої висоти, а в спусках. Де підлість? Підлість, блядь, он там за бугром:

Ти майже 30 хвилин обливаєшся потом, як равлик викручуєш забитими вщент м'язам на бугор, перед тобою відкривається розкішна панорама з фантастичним, довжелезним спуском; витираєш піт, соплі, кричиш "Іххха" і зриваєшся вниз... 

   Проносишся метрів 200, розганяєшся до 60 км\год і розумієш, шо всьо - це вся швидкість - далі ти впираєшся в таку потужну стіну повітря, що як не крути, а наїбалово відбудеться...Наїбалово в тому, що муки набору висоти нехай на 300 метрів, не компенсуються швидкістю спуску з цієї ж висоти...

І отут повертаємось до того, чого я не раджу їхати шосехою. Коли ви набираєте цю висоту в горах, - швидкість не здається пріорітетною, бо кожний новий метр догори - це посилення фантастичності виду навкруги. Тому, віддані сили - відплачуються тим, у що впираються очі. А на шосе очі впираються в чергову порцію шосе, якому ні кінця, ні краю. 

    Коротше кажучи, підляна в тому, що шосе проектувалися для автівок. Той, хто має досвід керування останніми, знає, що якшо відпустити газ, вткнути нейтралку, і спукатись в ту ж Ялту, автівка(залежно від її аеродинамічних властивостей) розганятиметься до швидкості десь в 100 км\год і ще довго буде підтримувати пристойну швидкість, завдяки тій такі аеродинаміці. А вєлік(зі звичайним туристом на борту, з каріматом і сумками на багажнику, з щоками, з брудним волоссям, замість спеціального шлєму на голові) починає гальмувати вже на 45-50 км\год. І що ще гірше, спустившись з гірки, навіть ця швидкість різко знижується.

Який з цього всього можна зробити висновок? Якшо ви такий же турист-валянок, якими були ми, і тягнете на собі купу мотлоху, який буде з усіх сил чіплятися за повітря і не даватме вам розігантися, слід будувати маршрут за таким принципом: спуски мають бути пологими, а підйоми пофіг якими. І що найважливіше - аби не було американських гірок - це піздєц як втомлює, і нас зовсім не порадувало.

А ще згадайте про гальма, які стираються вхлам за кілька днів таких гірок.

За 60 кілометрів рефлексії ми спробували багато способів розігнатись до максимальної швидкості - нагиналися до керма, сліпстрімили, і навіть закривали рот)
Максимум  до якого мені вдалося розкрутити свого лісапєда лише отакий. Це при тому, що на мізерних гірках Черкащини я легко розкручую пустий вєлік до 50-55. Отакий от він підлий і всесильний - опір повітря. Єдине на що слід усе ж сподіватися - валасаті канєчності. Може, яко їх побрить - вдасться розігнатись до стольніка? І летіти з гірки швидко, але пєдіком? Бути чи не бути, ось питання.