Про два різні "Майдани". Побачене з середини революції 3-4 грудня

Повертаючись з Майдану 1 грудня, на душі було важко, ніби-то від відчуття "лайтзради" людей, що там лишилися. Утім, особисто я себе виправдовував тим, що у Черкасах народ теж підійметься і я зможу доєднатися. Так і зробив. Але роздивишись "розмах" супротиву в нашому місті, роздивившись місцевих апазіцианерів, які не розуміють, що відбувається в державі і просто піаряться,( що вважаю злочинним у цих умовах), вирішив повернутись до Києва.  

Були переживання на рахунок "поїсти" і , на рахунок, "замерзнути нафіг". З "нафігом" майже вдалося, зате з їжею на Майдані все добре. Щойно приїхавши, вирішили перекусити запасеними з дому бутербродами. Щойно встигли вперезали по одному - нам підказали де можна взяти гарячої смачної гречки. Взяли гречки, сала, а я навіть нарив пампушку з часником. Усе це розказую для того, шо якшо раптом хто турбується, що приїхавши на Майдан не матиме чого їсти - то не хвилюйтесь - усе добре. Можна випити чаю, кави, підкріпитись бутербродом, а кілька разів на добу варяться смачні супи та каші.

 З одягом теж повний порядок. На цій світлині досить комічна картина. Дівчина в блакитній шапці (відповідальна за одяг) намагається не просто знайти бодай якусь шапку панянці в пальто, а знайти шапку, яка би тій краще пасувала, чи то личила - даруйте не уточнював. Побачивши це, запідозрив, що з революцією все буде добре :).

Ясно, що у таборах можна побачити безхатьок і бомжів (да я розрізняю ті поняття). Ці двоє красенів на сцені і під нею порвали мене, коли хвилин 20 також намагались оновити свій гардероб. До свого сорому відзняти ті муки вибору не зміг, але повірте то було дуже схоже на епізод з фільму "Свадьба в Малиновке", де бандюгани ділили "гардєробчик" і Попандопало все вигукував "Дай намєряю".

Барабани навпроти Банкової бойовим ритмом нагадували про жахітя, які тут коїлися трохи більше ніж добу тому.

Журналісти діляться вогником.

Сєрьога детально та в'їдливо вчитується в текст інформаційного бюлетню Майдану за 3 грудня.

В приміщенні КМДА. Стільці дуже зручні - перевірено на собі. За час доки постояли в фойе організована охорона вивела кількох "підозрілих" на вулицю. Підозрілими на нинішньому Майдані вважаються ті, хто носить маски на все обличчя. Резон у тих підорах звісно є, бо в братньому середовищі ховати пику нема від кого...

Перше що впадає в око, що якшо на мітинг 1 грудня зібралися і жінки й чоловіки ледь не порівну, то тепер тут переважно чоловіки. Що вважаю більш ніж правильним. Закликаю мужиків, які можуть собі те дозволити, їхати на майдан. Жінок закликаю усіляко підтримувати тих чоловіків, але все ж сидіти вдома: народжувати дітей, гледіти їх, бути красивими і не мерзнути).

Вночі 3 грудня Майдан дуже опустів. Саме в цей час я відчув легке хилитання віри в революсьйон. Хилитання звісно підсилювалось зниженням кількості людей дедалі в ніч. Десь о першій ночі, коли дивився на Майдан зверху, було відчуття, що якшо зараз сюди раптово завалить тисяч зо дві беркутівців - всьому прийде кінець. Забігаючи наперед, нагадаю, що матеріал називається "Про два різні майдани" і зараз я описую перший з різних майданів) Нехай я псую інтригу, зате лишаю настрій і собі, і тим хто вагається їхати, чи не їхати, переможемо -не переможемо.
ЇХАТИ! ПЕРЕМОЖЕМО! Але саме в такій послідовності...

Грітися вночі заходили в КМДА та будинок Профспілок. Підлога повністю встелена людьми, що відпочивають. Люди лежать скрізь - в проходах, на східцях, в прес-центрі.
"Модне" місце тільки на місці спікера в КМДА - туди пускають тільки організаторів та членів партій і т.д. Ну таке - "нє очєнь то і хотєлось"

Фотографуючи цих чоловіків наштовхнувся на зауваження одного свободівця, буцім-то, це є не естетично. Я йому відповів, що по-моєму це і є головна естетика революції. Мужик мене не зрозумів, але я підозрюю, що дійсно саме у цих братських ночівлях в брудних холах КМДА і криється головна краса і суть того, що відбувається. Коли багаті та бідні, дорослі й молоді, красиві і інакші сплять пліч-о-пліч. Коли твоя львівська, чи то ужгородська "мармиза" хропе в незнайому, але вже вкрай рідну луганську, чи донецьку. І то не є модні об'єднавчі слова - то є правда, яку я бачив на власні.

Посеред ночі трапився головний прикол. Ввечері, щойно приїхавши, ми пішли на обхід "бойових" точок і перед Верховною Радою зустрілися з тітушками, які стояли на вході і мекали на запитання про те, хто вони і чого не дають пройти. Один із них мені особливо запам'ятався, бо мав певно більше ніж 2 метри і справді кремезні плечі. І от посеред ночі ми спостерігаємо як група спортивних хлопців проходить крізь барикади і йде в бік табору. Ми йдемо за ними в передчутті провокацій. Веде їх височезний чувак у спортивному. Коли вони спустились майже під сцену і зупинились я підійшов поближче аби роздивитись хто такі. Шо було далі? Коли світло зі сцени підсвітило обличчя найвищого я його впізнав... Однак це був не тітушка, а мужик, що переміг одного видатного расєйського вітязя.. Коротше то був Володимир Клічко і його браття-спортсмени, які посеред ночі прийшли на Майдан підтримать бойовий дух люду. Приємно, що це відбувалося без пафосу і "фанфар" зі сцени (як це робить, до слова, Руслана), а в кращих військових традиціях - Володя просто ходив між людей, а ті самі робили свою справу і розказували, що молодший Клічко поміж нами...Така от хеппі-сторі.

На Майдані купа найрізноманітніших прикладів фольклору на єдину тему.

Попри попередні оптимістичні абзаци під ранок мій настрій та передчуття були вкрай песимістичними.Народу було зовсім мало, люди змерзли, ходили понурими. В переходах втомлені спали поруч з безхатьками, очікуючи відкриття метрополітену, аби їхати з Майдану. Таких було небагато, але вони доповнювали мені картину легкого занепаду.

Коли зранку, аби зігрітися, піднялися на "Глобус" - песимізм досягнув свого піку...я побачив лише кілька тисяч осіб. Доповнювала "печаль" ранкова молитва. Замість ранкової зарядки, наприклад, звучала якась вкрай дєпрєсна молитва...Я з повагою ставлюся до релігійних людей, але якось вже все надто пєчяльно.  Коротше, на майдані стояла кимось кинута, недоїдена тарілка...)

    В такому настрої зустріли ранок. Покімарити бодай кілька хвилин не вдалося - фізично не було де і як. Десь о п'ятій поруч з одніє з бочок майже вдалося задрімати, сидячи, але прокинувся майже зразу від відчуття, що ноги горять на пиріжки, а спина змерзла на вафлі.
Утім, тримаючи себе в руках, в намганнях зігрітися, поперлися на блокування Кабміну. Події дня, що тоді починався (це було 4 грудня) нагадувати не буду. Просто проконстатую, що в той момент, коли мені здавалося, що все! - революції триндєц - до кабміну активно почав сунути народ... Відчуття не передати.. Щойно здавалося, що нас кинув цілий світ, а тут ти бачиш, що помилявся, бо весь світ суне сюди... Разом з тим цілим світом до нас повернувся Сєрьога на зміну Віті і мені все стало ясно. Циркуляція люду - то не пусті слова.
В той день народ все прибував.
    У ноги, руки і всякі інші органи повернулась "билая удаль".

Коротше кажучи, мій настрій змінився з фотки зверху - на фотку знизу.

Тобто, не те шоб я сто пудово переконався в тому, що все буде добре. Але в усякому разі - все тільки починається і розпалюється.

Почав помічати, що на  майдані дедалі більше красунь.. Зайвий привід вам, мужики, туди завітати.

 На фотці мітинг на підтримку ПР, куди пускали геть не кожного. Саме тому поміж нас за цим мітингом зікріпилась назва "зоопарк", позаяк спостерігати за всим що там відбувається доводилось через клітку.
Через цю ж клітку майданівці пробували спілкуватися з тими, хто прийшов підтримати президента в такі нелегкі часи. В це складно повірити, але є люди, які не соромляться вірити відверто ідіотській пропаганді синіх. Мушу сказати, що неймовірно пишаюся і захоплююся тією витримкою, яку проявляли революціонери під час цих розмов. Я не виключаю, що були й такі, що чмирили людей за тими гратами, але в усякому разі мені на очі те не трапилось... А під кліткою я простобув не меньше години і періодично туди повертався.

Кілька бабусь під "зоопарком" влаштували молитовний куточок і пробують вимолити бодай крихту клепки тим, хто стоїть під прапорами ПР.

 Хлопаки з синього табору шось показують дядькові з Майдану. Здається, шо той жест значить, що "дєрєво там - во! " і "хто ж єво пасадіт - он же пам`ятнік")

"Побійся Бога" на рИгіоналів діє слабко - у них свій бог, навіть два Федорич і Янич.

Словом, під стінами Ради було гаряче. Гарячість картині додавали загони тітушок, які не соромлячись вишуковувавались неподалік і отримували якісь накази. Відчувалось що ось-ось відбудеться провокація. Кілька разів по парку пробігали загони беркутівців. Весь час доводилось крутити головою, аби не прозівати момент коли може "початися" і в голову раптово прилетить кілька солодких напасів кийком, чи берцою. Але минулося. Все пройшло мирно. Дуже хочеться вірити, що саме таким шляхом все і буде продовжуватись.
   З розмов із прихильниками регіонів та міліціонерами, попри те що вони виголошують, відчуваєш одне - люди намгаються виправдатись. Знають що стоять на стороні зла, але з усіх сил намагаються це заперечити.

Юний Че біля барикад на Банковій)

Вдень на Майдані дедалі більшало людей. Настрій суперовий. Журналіст з Норвегії запитує у дядьків чи не бояться вони, що людей розженуть силою. Посміхнувшись  один одному, ті відповідають по суті щось таке: "Разом - ми сила".
Нині питання журналіста  справді звучить комічно, бо таку силу-силенну людей хрін розженеш навіть кількома тисячами беркутівців - палички обломляться...

Даруйте за пафос, але за кожним з цих мужів - жінки, діти, мами, бабусі, сім'ї. А за Ялинковичем і Азіровим восновному підараси і кільканадцять наляканих силовиків, які рано чи пізно перейдуть на світлу сторону...Тому повторюся - палички в них обломляться, якшо будемо разом.

А разом ми будемо. Остаточно це я зрозумів, коли ввечері крокував колоною в добрих пів тисячі осіб від Майдану до прокуратури... атмосфера дивовижна - звечорілий Київ, дорогі блискучі Порші, що носяться повз, прилизані менеджери середнього звєна, що виглядають із блискучих вікон; і наші громоподібні, відточені вигуки: "Разом - СИЛА", "РАЗОМ - СИЛА", "РАЗОМ -СИЛА... То була моя найкразща прогулянка Києвом.)

І от я сиджу в маршрутці до Черкас. Але цього разу відчуття неспокою за долю правої справи не маю. Народу біля "головної ялинки" стає дедалі більше. Розумінням того, що все лише починається і що все в наших руках розкручує мітохондрії в клітинах до небачених обертів.
Я їду додому, а на Майдані, нести нічну варту, лишається Сергій - батько, чоловік, син, людина, кому є що втрачати і є за що боротися. А поруч з ним варту нестимуть ще кілька десятків тисяч таких же достойних.
Вони стоятимуть там для того, аби нам, що сьогодні спатимуть у теплих ліжках - завтра прокинутись на СВОЇЙ ЗЕМЛІ. Не європейській, не демократичній, а саме СВОЇЙ. А з іншим розберемось за салом з цибулею.