Сімеїз
Що я знав про Сімеїз до прямого знайомства з цим місцем? Я знав, що там є місця, де можна поставити намет безкоштовно, що там постійно тусуються всякі наркєти і підари.
Що я знаю після прямого знайомства? Да, там можна поставить намет безкоштовно і да там збираються всякі наркєти і підари.
Але так як поразлагольствувать треба, скажу, що наркєти тамтешні себе називають йогами, хіппі і таке інше. А підари себе називають гєямі і нудістами. І їхні гоблінські шабаші для потрахатись і широнуться там називають фєстівалями для розкриття внутрішнього потенціалу чєлавєка.
Саме по собі місце, до речі, симпатичне. В цьому я переконався, коли, наступного ранку, побачивши в палатці риже ранкове світло, помчав піднятись повище, аби роздивитись околиці. Як це часто буває, у випадку зі мною - підіймався доти, доки міг. Пертнувши вулицю "Голубую"(видніється знизу), поліз догори.
Для мене, людини з нормально розвиненим інстинктом самозбереження, підйом на подібну висоту, подібним маршрутом, вчинок досить ризиковий. Місцями треба було і підтягнутись, і в ногах розтягунтись. А кут підйому такий, шо зірвавшись - падав би до самого низу. Хіба-шо міг би зачепитися ніздрями об якийсь кіпарис - тоді би врятувався)). Підіймався певно 30-40 хвилин, вспатєл. Піднявся. Красіво, високо.
Головний прикол трапився, коли почав спускатись з протилежного боку, і ахуєл, побачивши, типового сімєїзкого наркєта-дрища, який налєгкє тусувався на цій же висоті, бо знав, шо можна вилізти з іншого боку по нормальним стежкам з нормальним кутом. Тепер і ви знаєте, шо дертись туди не обов'язково, вдаючи з себе горєальпЄніста. Але туди можна приспокійно вийти і насолодитись чудовим видком. Сфоткать цей видок мені не вдалося, бо фоткать видки, себто пєйзажировать, я не вмію. Та й краще побачить все на власних два.
Взагалі на Сімєїзі було шо познімать і пофоткать, але я не мав можливості, бо був занятий переварюванням думок від побаченого. Від наркєтів, які мирно гуляють між наметами і випрашують бодай якусь взуванку, бо їхню вчора "спізділі". Відходив від цілого пляжу підарасів, які лежать на кожному камінчику і ні разу не соромляться своєї підарасності.
На сам пляж я звісно спустився, хоча, як пам'ятаєте, купатись в морі в мене ні особливого бажання, ні потреби не було. Спустився, бо згідно слів Сєрьоги і Дєні, які там вже відпочивали неодноразово (але нє вони не пєдіки - пєдіків я нюхом чую)) - з камнєй можна було пострибать. А я дуже люблю стрибать з камнєй. Особливо мені подобається стрибать з камнєй у воду, бо коли води нема - стрибать з камнєй на камні - боляче.
Карочє, стрибаю я такий весь з камнєй, винирюю і підпливаю до камінчика, на який вилізти дуже важко, бо нема за шо зачепитися. Мені подає руку якийсь пєдік в білих плавках і я розумію, шо не можу за неї взятись...) Сєрьога, сказав, шо це виглядало, наче я побрезгував братись за руку пєдіка, але, якшо чесно, я просто знав, шо він би не зміг мене витягти, а наїбнувся би в воду. І намочив би свої красіві білі плавки і мені б довелось вже самому його витягувать і робить штучне дихання... Боюсь навіть продовжувать і просто повторю, поплив шукати інше місце, аби вилізти без помічі, всяких-разних.
Це був перший і останній раз, коли я скупнувся в морі в 2013 році.
Наштовхнувся на отакий милий напис на паркані.
Знайшов цю фотку і розумію, що тепер слова "пєдіків нюхом чую" звучать непереконливо)) Ну а насправді пацики просто намагаються закосить під "своїх" у найпідарастичнішому куточку Криму (Звісно після дач всім відомих політиків).
Утім, істинне нутро не приховаєш.
По-моєму, десь по обіді, виїхали з Сімеїзу. Виїхали - сказано гучно, бо, по-перше, хлопці, які люблять митися в морі, не бажали звідти їхати, а, по-друге, дорога до "старосевастопольки" - це нефіговий набір висоти в п'ть сотень метрів щонайменше. Тому не виїхали, а виповзли, чи то навіть вилізли. Зате, дорогою, ми нажерлися інжиру й винограду від пуза в містечку Кацівелі. Нагадую - БЄСПЛАТНО!)
Саме по собі старосевастопольске шосе - це наймовірної краси дорога, що проходить на висоті в 400-600 метрів з плавними перепадами, достойним покриттям, і майже повною відстуністю вонючого транспорту. Останній колимажить новою трасою знизу(південнобережним шосе).
Старосевастопольске шосе справді "старо". Прокладена доріжка була ще за царювання Катюхи великої. Приємно що про це ми дізналися не з вікіпєдії, а з вуст бабусі, яку зустріли на шляху. Ситуація була шикарна. Їдемо такі красіві, вдихаєм красату пєйзажей, наслаждаємся морєм і гарамі... Тут раптово натикаємось на хатинку бабусі, яка матюкається похлєщє всіх нас разом взятих, і першими її цензурними словами до нас були такі: "Мальчики, я собаку отпустила". Вона це говорить не з метою аби нас налякати, а, власне, налякано нас інфомує, що кілька хвилин тому відпустила песика і шкодує, бо хєр-зна шо той песик з нами зробить. Тому, ми спинилися, аби уявити розмір і сутність собачьонки. В цей час бабуся добропорядно розповіла нам про житуху в горах і , власне, про шосе, періодично поглядаючи в бік, куди відпустила собаку.
Трохи почекавши почали рух вперед - пес, слава Богу, блукав десь в горах і йому було не до нас.
Того дня ми зробили лише 30 км, але вони були дуже веселими і цікавими.
Наш єдиний прокол за 5 днів зовсім не зіпсував враження. Дехто з нас навіть немогано повеселився в процесі. Про це є відосік.
Саме завдяки проколу, до Воскресіньскої церкви ми під'їжджали в сутінках.
Вкотре сонце сіло значно раніше, ніж ми почали бодай шукати місце для табору. Гори вмить перетворились на морозильну камеру. Ми знаходились на висоті в 800 метрів і місця для намету знайти було неможливо. Вирішили спускатись. Дорога вниз до Орлиного стала певним випробуванням - дикий дубарь від швикості спуску доповнювався лютою темрявою навкруги.
З боями, спустились. Навпомацки розбили табір на в'їзді в Орлине. Повечеряли десь об 11-й. Лягли дрихнути, не уявляючи яким доленосним стане наступний ранок. Зранку ми зустрінемо Тіграна з Орлиного - боксера світового рівня, музиканта, спеціаліста з тюнінгу квадроциклів і автомобілів, підкорювача жінчих сердець і разом з тим вівцепаса в спортивних штанях.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментувати