Між оКопом і мусором

Погодьтесь цікаво, чому наші мєнти , а точніше їх кіношний і телевізійний образ, такий кончений і жалюгідний? Чому американські копи круті, перемагають і в окулярах, а наші йобнуті, бухають і в розтягнутих светрах.

 Справжнього, реально існуючого, американського копа з життя зробив  американський кінокоп, а нашого, кіношного, копа навпаки зробив реально існуючий смердючий міліціонер з життя. Саме тому, справжній, американський коп – крутий мужик, який поважає народ і розуміє, що служить йому не заради однієї лише зарплати, а тому, що це достойно і по честі. Він круто носить свою форму і його не називають мусором, паскудою, і мерзотою. А нашого називають. При чому, це найввічливіші з форм звернення. 

   Чи не доводилось вам думати над тим чому представників однієї з найблагородніших професій в нашій країні називають „мусорами”? Мені от теж не доводилось задумуватись до сьогоднішнього дня і вже сам цей факт, без сумніву, навіює певний жах. Жах полягає в тому, що нам звично ставитись до міліції (захисників права, порядку, здоров'я і т.д.) як до „мусорів”. Жах у тому, щоі міліціонери самі, часто, місце своєї роботи називають "мусарнею". Жах і в тому, що коли я називаю професію міліціонера благородною, в моїй свідомості це відлунює сарказмом. Погодьтесь, щонайменше це якось не гігієнічно і ні разу не логічно?! Але ж так є...

Я не збираюсь, як то не дивно, колупатись в істоірії, аби з”ясувати з якого саме періоду міліція перетворилась на Мусарщину в народній свідомості. Річ у тім, що скільки я себе пам”ятаю слово „мусор” безперервно асоціюється саме з міліцією і мені цього достатньо. (Але кому вже дуже цікаво - слово "мєнт" походить від назви румунської накидки, по-моєму. А "мусор", як арготизм з'явився ще до революції, бо тоді теперішній МУР називався МУСом).

    Пам”ятаю, що змалку в якій би соціальній групі я не опинявся, ніхто в оточенні не мріяв відбутися в житті, як міліціонер. Думаю, у багатьох читачів та сама ситуація. Чому? По-моєму, зі зрозумілих причин – вибір професії, як правило, викликаний побаченим по телевізору, і побаченим у реальному житті. Я не можу звісно відповідати за широкий загал, але за себе, як цілком середньостатистичного громадянина можу: Так от змалку, в реальному житті  замість з міліціонерами, я зіштовхуюся тільки з мусорами, з конченим мудачинням у фуражці і з пагонами.  Це стосується тих підарасів, які побили ще в шкільний період мого друга просто в себе у відділенні. Це стосується тих підарасів, які неодноразово чіплялися на вулиці і намагались шарити в кишенях, чи рюкзаку,стосується тих виродків, які після виклику їхали дві години. Ну і, звісно, це стосується всих тих милих, жирних створінь, які хєрову хмару разів зупиняли мене своїми смугастими вібраторами на дорогах України, без необхідних на те причин, і просовували свою масну, перегодовану пащеку у вікно мого автомобіля.

Так от сьогодні переглянув чергову американську картину, яка зветься „Охотники на гангстеров”. Саме по собі кіно досить посереднє, але зловив себе на думці про те !скільки! я вже бачив фільмів про крутих американських копів? Голівуд невтомно продовжує захищати свого, хорошого(!), копа, продовжує якісно рекламувати професію копа, продовжує змушувати копа з честю ставитись до свого мундира і до власної копської честі. При чому, зараз говорю не лише про фільми рівня „Поліцейської академії”, а й про такі шедеври, як, наприклад, фільм „Патруль” 2012 року. Утім цим абзацом, зовсім не хочу дорікнути вітчизняним засобам пропаганди. (Вони, гандони в шароварах, зайняті піаром вареників і горілки, голубої влади, ланів широкополих і чого блядь завгодно іншого, аби тільки не нагального й необхідного.) Вітчизняна пропаганда – це тема окремої розмови. Тема ж цієї розмови – це в, першу чергу, людина в формі міліціонера...

    Ми маємо розуміти: немає ніякого заводу, що випускає цих жирних, тупих, обмежених негідників і падлюк з функціями жерти горілку, чекати пенсію і брати хабарі. Немає, кажу такого заводу, хоча в це і складно повірити з огляду на тотальну навалу саме таких міліціонерів. Перед тим як перетворитись у виродка, одягти цю форму, взяти до рук жезл і ксиву, міліціонер росте, у міліціонера часто є мама, тато, дідусь і бабуся. Міліціонеру розповідають казки, де добро перемагає зло і герої зі сторони добра отримують найкращих баб і славу. Міліціонер, як і ми з вами, дивиться фільми, як той же „Патруль”, „Охотники за гангстерами” і т.д. І питання в тому – чому нас зачіпає за живе честь цих поліцейських, їх вчинки, доля, а тисячі міліціонерів по всій країні ні. Чому так?

Чому і як в органи потрапляють недолугі, обмежені, тупі підараси?

    Вперше, на цю тему у мене в голові завертілось після того, як кілька років тому завертілось волосся на загривку. Завертілось геть в косу ось від чого: пам”ятаю був сонячний день, я їхав машиною і побачив гаїшника в білій сорочці обабіч дороги. Утім день був настільки класним, що ця біла сорочка не могла зіпсувати настрою. Його зіпсувала червона пика, що вилазила з комірця і була до болю знайомою. Цю пику не міг сплутати ні з якою іншою. Свої шкільні роки я прожив у дуже не простій 34 школі, в дуже не прості 90-ті. Я бачив різну мерзоту, різні мерзотні вчинки, але серед усього того бруду був бруд особливо в”їдливий, що ніякими тьотями асями не відпереш. То була така компанія виродків, що творила в школі справжній терор навіть по міркам тих часів. Так от міліціонер із того сонячного дня, у тій білій міліцейскій парадній сорочці, був одним з тих „терористів”. Він був одним з тих, хто бив, грабував, знущався...

Я звісно міг би сказати: „щиро вірю, що людина могла змінитись і стати на путь істинний”, але ні не скажу, бо  ні хуя не вірю. Таке не змінити! Мені завжди шкода корчувати дерева, чи різати гілки під час весняного садкування, але, як каже мій батько,(не читавши Ніцше): ”Аби проросли здорові – зіпсовані треба вирізать”. Він то це говорить про гілки, а я чомусь чую не лише про них...

    Утім, я все таки дуже радий би помилятись. Усе написане вище, виключно, моє суб'активне бачення ситуації. Можливо, по дивному збігу обставин, саме мені не щастило потрапляти на неприємні винятки серед тотально достойних представників професії Міліціонер. Але все ж , думається, як то не прикро, що в наших, українських реаліях, винятки – це якраз чесні, достойні міліціонери. Якщо такі справді є – здається дивним, що ми не знімаємо про таких кіно, не запрошуємо їх до розмов на телебачення і радіо, не пишемо про них повсякчас в газети. Друзі, якщо ви маєте знайомих достойних і чесних міліціонерів запропонуйте їм написати мені. Будемо потихеньку виправляти ситуацію. По четвергам ми в ранкових ефірах запрошуємо в гості достойних (достойних вашої уваги і достойних членів суспільства) людей найрізноманітніших професій – хотілось би аби серед них були і міліціонери. Давайте помилятись щодо міліції разом.