Самолет, небо, три дурака.

Якось на початку весни 2012 року трьом звичайним черкаським пацанам випала нагода триденної подорожі до Росії по маршруту Київ-Москва-Екатеринбург-Москва-Київ. Нижче - історія пов"язана із враженнями від подорожі:

Почалось усе зі знайомства з київським аеропортом. Костя гучно радів першому красивому об'єкту і, здається, був готовий залишитись біля  акваріуму, відмовившись від подорожі. Я ще не зголоднів достатньо, аби зацікавитись рибками.

Сєрьога сміявся з Костіних намагань поріднитися з лускатими.

Дорогою до терміналу, з якого мали відлітати, зустрілись прибиральниці, що намагались застрелити мене пальцем. На щастя, не влучили.

Костя, Сєрьога і Андрій Воронін. 

Доки чекали на рейс я намагався косити під туриста з Бостону. Видавали мене перемотані іозєлєнтою навушкники.)

Мужики розважались, як справжні туристи, фоткаючи одне одного на свої айпонти. А я їх скромно фоткав на свою монохромну, ще дротову, нокію.

А тут  Сєрьога щасливий від того, що йому вдалось пройти паспортний контроль і митну службу. Він був упевнений, що контрабандно провозить заборонені предмети: червоний турецький світер і курточку з хутром від канівської єнотовидної собаки, померлої від сказу. Ми з Костьою не стали розказувать, що це не контрабандні речі, щоб не псувати хлопцеві кайф від відчуття себе переможцем митного контролю.

 Суперкрутий зал для очікування зі скляною стельою і іншими дивуючими елементами. Ми не приховували свого захоплення залом, а чоловік позад хлопців не приховував свого захоплення нашою поведінкою...

Перший кадр в літаку. Гіпотетично розумів, що є люди які летять літаком не перший раз в житті. Але мені все одно було складно втримуватись, аби не розбудити мужика з воплями: "Чувак ми зараз будемо летіти! Чувак!Летіти...! Летіти не з гілки на дереві, а в літаку!" Але я втримався.

                                                                                           Сєрьогі втриматись було складніше...

 Не буду приховувать - коли нам дали шарові серветки, а потім ще й шаровий обід і напої - ми відчували, що наїбали весь світ. Набравшись наглості ми ще й збирались вимагати віскі, але не набрались.

 Зліт мені сподобався - було цікаво. Коли я освоївся з масштабами в ілюмінаторі стало тошно. Не від висоти, а від пустоти. Я знав, що люди страшно покоробили землю і відібрали у лісів дуже багато, але не знав, що це так паскудно виглядає. А виглядає паскудно. Люблю ліси. Я готовий жерти менше, аби було більше лісів.

 Чувак, що сидів біля ілюмінатора - читав. Це здалось мені дивним, бо я усі дві години льоту невідривно втикав у гігантський простір, якого так сильно, часом, бракує на землі.

Після приземлення в Москві, до наступного перельоту безпосередньо в Єкатеринбург у нас було щось біля 2 годин - тому вирішили потинятись тільки навколо аеропорту. Аеропорт виявився сучасним, але нудним. Ліхтарі сподобались.А ще сподобався ліфт в аеропорті зі скляними стінками і іншими нехуйовими атрибутами, достатніми, щоб здивувати дикого сільського хлопця в китайських джінсах.

Було холодно.

Аеропорт був сірим. Як не глянь - сірим.

Сподобалась ще багатоярусна парковка.

Прилетіли до Єкатеринбургу. Костя спав.

За місце для ночівки в Єкатеринбурзі домовлялись через інтернет. Утім, той з ким домовлялись поклав на домовленість болт і закрутив гайку для вірності. І от два українських придурка стоїть посеред холлу аеропорту десь недалеко від уральських гір. Третій український придурок фотографує двох вищезгаданих, будучи відповідно трохи ближчим до гір. 

Утім нам пощастило, і в аеропорту ми зустріли тиових російських мужиків, які мали 2 зайвих заброньованих номери в готелі. Чому типових ми зрозуміли вже через дві години. Після поселення, ми скажено втомлені йшли о 2 ночі на вогник, аби знайти хоч якусь їжу, а мужики тим часом незрозуміло де пробили два ящики пива і ще якогось пойла і заносили їх в свої номери. Вогником, до речі, виявився шиномонтаж. Готель знаходився на далекому відшибі в промисловій зоні.

Вдень місцеві жителі нам пояснили, що готель "Уктус" в якому ми поселились, знаходиться в найнебезпечнішому районі міста і третя ночі (о которій ми шукали магазин) була не найкращим часом для туристичної прогулянки цим районом. Але обійшлося..)

Треба сказати, що взагалі то до 1991 року Єкатеринбург був звичайним собі Свєрдловском і батьківщиною Єльцина.  Під час нашої нічної прогулянки я зрозумів чому це місто називалося Свєрдловск. Лише на наступний день мені відкрився ще й Єкатеринбург.

10 ранку. Я наодинці з йогуртом. Хлопці сплять вдох в сусідньому номері. Звучить якось дивно, по-моєму).

Росія безруківська. "Бєрьозовая роща" зустріла нас зранку на виході з готелю - вночі була так темно, що бєрьоз не помітили.

Зі Свердловська в Катєр (так місцеві лагідно називають своє місто) ми їхали траліком. Від наших рогатих відрізняється тільки цікавим місцем для кодуктора - воно знаходиться на підвищенні і нагадує скромний, але трон.

Їхати до центру міста не менше години - тому мав час побалувати свою камеру "мутною і нєпанятною єрундою")

панятна, але все ще мутна, і все ще єрунда.

Мужик з грецьким прапором.

Сонячні корови посеред міста.

Якийсь асобий собор, в якому по-моєму вбили когось асобого.

Собор крутий тим, що поруч з ним залили класнючу льодову гірку. Ми трошки покатались. Костя покатався багато.

В центрі міста ставок. В мінус 30 за цельсієм ставку важко не замерзнути. Ставку холодно.

Місто ахуєнно поєднує в собі пам'ятки дерев'яного зодчєства з частими випадами симпатичного стріт-арту. Не все зі смаком і не все супер гармонійно, але всяк крутіше і веселіше ніж...Ай - що й казати.

Місцями, місто дуже радувало і надихало.  Не дивно, що саме Катєр є однією зі столиць рос. року і репу. Хто не в курсі, наприклад, гурт Наутіліус пампіліус звідси.

Скромний свєрдловський люк фотографується з нескромними черкаськими пацанами. На стінах характерні написи "я люблю свєту на вєка" Дивно, що написи зроблені до болю схожим почерком, і навіть тою ж фарбою). Цікаві такі "навєка".

Унилої пиздуватої наружки вистачає і в Катєрі. Я з Костьою на дерев'яних санках намагаємось прикрасити міський пейзаж.

Зайшли в ахуєнну столовку, яка вперто себе позиціонувала рестораном.

Пожерли кльово. Борщ був пересолений трохи, але тєрпімо. Рис шикарний. Розпис на стіні змушує відчувати себе Альошкою Поповичем в чистім полюшці.

Кості похуй на стіни. Костя - спить.

В Катєрі є апендикс метро. Ми спустились, проїхались. Метро не запам'яталось нічим, крім неймовірно красивої дівки. З усім чим я люблю - чорними косима і такими ж очима. Її сфоткати не зміг - тому сфоткав мужика в шапці. Шапка схожа на дівчину - чорнява. Баби там, до речі, всі чорняві, щоправда, красиву зустрів лише цю, що в метро.

О 12 ночі мали вже відлітати до Москви, але не відлетіли. Аеропорт в Свєрдловску будували імбіцили. Тому обрали місце в низовині від чого періодично там насувається дуже густий туман. Наш рейс відмінили на багато годин. Піднявся дикий кіпіш. Потім кіпіш опустився і почався період очікування.  Сідухи в катєрському аеропорту були досить зручними.

Мужик спав. Черевик - стояв.

Потім сталося диво і диктор доповів, що пасажири відкладеного рейсу можуть піти поштевкать в найкрутішому ресторані аеропорту. Ми й пішли. Я б сказав, що мені соромно, але було не соромно, а смачно - тому я з'їв окрім своєї, порцію, яка вочевидь чекала на когось, хто не прийшов, або...не встиг прийти.

Сєрьогин айфон красиво лежав під крихтами і видавав звуки якоїсь невідомої москалям пісні.

В ресторані ми були такими. Такими ми були скрізь, бо вулиці Катєра посипають якоюсь спеціальною сумішшю, від якої все скрізь страшнно брудне.

В ніч перед відльотом ми сперечалися про існування душі). Без цього ніяк. Утім суперечка завершилася так, як вона закінчується останні кілька тисяч років - ніяк.

Найкрутіше в авіаперельотах - це тоннелі до літака і трапи. Летимо в Москву.

Благополучно приземлившись в містечку, де є хата з зіркою, і де туристи ходять дивиться на труп, мали близько 5 годин на його вивчення. З аеропорту їхали автобусом.

Хоч убий не пам'ятаю звідки в мене на носі взялась чашка. Думається, це звичайна вулична магія.

А це вже ми в московському метро. Кості воно дуже сподоаблось. Але він його не бачив, бо спав.

Доки Костя спав, у Сєрьоги була історика. Це не жарт, а справжня істерика від побаченого. Москвичі на ескалаторах мали такий зайобаний і втомлений вигляд,  що серце простого черкаського хлопця не витримало меланхолійного видовища.
Я перепрошую за означення "зайобані", але мій лексикон не знає відповіднішої лексемки.

Мені би трохи часу - зміг би точніше передати побачене на ескалаторі, а так тільки ця світлинка.

Сєрьога фоткався на тлі Кремля.

Я фоткався на тлі Москви.

До речі, Костя в цей час катався на катку безпосередньо на Червоній площі. Ну і спав звичайно.

Для стріту Москва, звісно, - рай.

А це такий же турист як і ми, правда, в туристичній шапці і трошки засмагліший

знов метро

Знов автобус, але цього разу в аеропорт.

Костя прокинувся і сказав, що Москва йому сподобалось, - на катку було класно). До речі, наш рейс на Київ теж затримали, і знов через погоду - валив сніжок. Я в цей час послухав радіо "Маяк" - дуже сподобалось. До речі за 7 годин в Москві я не побачив жодної красивої баби. В Черкасах зі мною такого ніколи не буває...)

Прилетівши до Києва посеред ночі ми звернулись до таксистів, які загнули 800 грн за дорогу в Черкаси. Тому ми спробували доїхати на тєлєжці для чемоданів, але зрозумівши, що тєлєжки треба буде повернути...

Поперлись ночувати в уже знайомий нам тремінал. Київські сідушки дуже не зручні. Подумавши про це, я ліг навпроти хлопців і заснув. Хлопці знов спали вдвох. Сєрьожкині боти теж стояли вдвох з радістю поглядаючи на мої, що стояли навпроти. Наші боти були задоволені - їм буде не соромно йти на пенсію.