Гроші на сало, квіти - на здачу!

 

Користуючись повними ноздрями муконазальної секреції, а відповідно можливістю не займатись роботою, з задоволенням ділюся з тобою, дорогий читач, своїми спостереженнями про унікальне, чарівне, весняне свято 8 березня. Зі свідомого віку мене страшенно харить будь-яке свято, де є традиція робити сюрпризи. Мене справді напрягає процес вигадування "правильного", оригінального і приємного подарунку.

    Підозрюю, що ноги у цієї вади ростуть з далекого тепер першого класу
. Дівчата мені подобались завжди, і навіть зараз, коли я пізнав не одні стосунки з патлатими плодогризками (відсил до міфу про Єву і яблуко)) продовжують подобатись. Утім особливих альтернатив, як відомо, у чоловіків немає. Точніше альтернативи є, але гнити в шлунку Чака Норіса таким альтернативам... Так от, кажу ж, що жінки мене турбували завжди, але разом з тим я був страшенно сором'язливим у стосунках. Перша дівчина, яку я "нєістово" любив, була колегою по "поручстоячим" ліжкам в дитячому садку. Звали її Аліна. 

   По закінченню дитсадка, доля розвела нас в паралельні класи однієї школи. Зараз я не пам'ятаю точно, але напевно мене це турбувало. Турбувало настільки, що я навіть зізнався про це старшій сестрі, яка і підштовхнула до рокової помилки.

    Найбільшим скарбом мого життя тоді була велика колекція вкладишів зі жвачок "Love is". (Хто застав той період знає, що то таки був скарб.) Своє багатство я зберігав у красивезній, ледь трошки пом'ятій пачці з-під цигарок President. Сама по собі пачка, до речі, теж була скарбом. І от прийшло довбане 8...Не грудня, не січня, а березня... Сестра переконала мене, що кращого подарунку для моєї обраниці, ніж ця колекція, годі й вигадати.

 І от прийшло 8 березня. В столовці, де збирались усі перші класи, як завжди мерзенно пахло тим, що називали супом і котлетами. Вона стояла підсвчена зайчиками великого підносу з напівмитами ложками біля прилавку, і вибирала булку. Як в тумані згадую той момент, але розумію, що це був один з найсміливіших вчинків в моєму житті. Я підійшов до неї, подивився в очі, щось пролепетав і вручив пачку з-під цигарок President, наповнену вкладишами, які я збирав кров'ю і потом не один місяць. Я не пам'ятаю, що було потім, але пам'ятаю, що шкодував про те що скоїв. І справа не в розставанні з власним багатством, (це дрібниці і я слава Богу розумів це змалечку), а з тим, що схоже Аліні нафіг не здались мої вкладиші.

   З тих пір кожного разу, коли я чую чуш про "головне увага, а не подарунок" я пертворююсь на маленького курдуплика, що стоїть в столвці 34 школи далекого 1995 року. 

  Такий далекий відсил я зробив для того, щоб ви зрозуміли, що серія фотографій про 8 березня в місті Черкаси 2012 року має таке особливо радісне обличчя не через мій природній талант вишуковувати чорну пір'їнку в крилах янголів Господніх, а через загальну тенденцію...

   Інакше кажучи, дорогі жінки, будьте ласкавими робити досить прямі натяки чоловікам про те чого б вам хотілося. Бо попри те, що ви всі вважаєте себе ахуєть якими акторками, ми, чоловіки, завжди бачимо ту важкість, з якою вдячність налазить на ваші милі мордашки, коли ми даруємо вам бюстгалтер 3 розміру,(у той час коли ваш справжній - одиничка), або "туфлики" леопардового окрасу у той час, коли ви ненавидите цю дибілоідну стилістику.

   Наостанок скажу, шо своїй теперішній обраниці я сказав прямо, що якшо вона мене не попереджатиме що би їй хотілося отримувати на свято весни, у мене в запасі є завжди кілька свіжих ідей: від великого ілюстрованого видання про футбольні мундіалі до нових амортизаторів фірми Каяба, чи хорошого фірмового набору шестигранників).

 Тому тьотка з цього фото, на 8 березня отримала нові гарні мешти і особливо не перживає через те, що сюрприз цього року пролетів повз неї. Бо їй не доводиться носити дибільні леопардові сапагі і думати як використати автомобільні амортизатори...)

Власне далі і є серія фотографій, яку я зробив в день святкування головного весняного свята, для газети РМЧ і лише зараз виставляю на радість громадськості.

Щасливий чоловік і спокійна жінка на тлі черкаської ейфелевої вежі.

Щасливі чоловіки, що з самого ранку, діляться один з одним радістю можливості зробити своїм обраницями чудові березневі подарунки.

Зраділий мужчина розмірковує чи правильний обрав колір.

Зраділий чоловік поспішає привітати: у нього попереду
не одна щаслива мить.

Чоловік зі щастям споглядає на квітку, яка має порадувати сьогодні його обраницю.

А тут вже справді крутий підхід: гроші на сало, квіти - на здачу.

Трохи кави і тютюну перед вибором квітки...Далеко не першим у житті вибором квітки на 8 березня.

щастя...

І знову щастя

Ну а це, власне, самі винуватиці урочистостей...Дорослі.

А ці ще зовсім юні. Утім хижі погляди і наміри вже прокрадаються в світлих красивих голівка. Красивезну маму, мабуть, хтось вже привітав сюрпризом - не особливо посміхається).

З наступаючим святом весни. І не варто вдячності, що так завчасно!)