Той, що приповз крів долонь

Бля. Тільки через те, що я люблю свою країну - я не буду вдавати і погоджуватись з тим, що фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь" - хороший фільм. 

Чисте мистецтво

Коли на всяких понтових і не дуже виставках, від понтових і не дуже художників я чую щось про "незацікавленість автора в матеріальних цінностях і винагородах за роботу" чогось часто спрацьовує один дуже не хороший фізіологічний інстинкт. Тим паче, коли є такі от супер-пацани. Оце чисте мистецтво без всяких гламурних домішок:

Тобі, дибіл-піарщик!

Ніщо так не милить око як політичні прапори і особливо палатки. Забембалело скажено, що раз у 2 роки моє затишне місто перетворюється на обриганський базар, де в хаотичному порядку стоять підарастичні палатки. Ну чому б не виділить одну територію, де б усі ці мудовзвони могли виставлять свої пілотки, ой помилився) - палатки і махати прапорами. А окремі дибілоідні партії, у яких баблом вже, мабуть, навіть не підтираються, таке відчуття, що кількість палаток збільшується в геометричній прогресії. При чому ця партія взагалі, здається, створена тільки для того, що вбить у мені любов до божественного синього кольору.

Ну кому нахуй треба ваші палатки? Я серйозно? Ну чого ви такі тупі і не можете вигадати якийсь більш-менш дієвий вплив на аудиторію, який би не уродував моє і без того не "ажвродливе місто"?. Я розумію, що робити добрі справи ви не можете принципово - на сраці у кожного накарбовано - я доктор зло, але ж хоч лихі справи робіть зі смаком. Зі смаком блядь. 

Том Круз мужик, але не рок-мужик

Я так зрозумів, що бути рок-зіркою зовсім не просто. Зрозумів після перегляду фільму "Рок на века". Події в лєнточці павєствують глядачам про дивний період в історії рок музики, коли на мою думку, власне рок-музика, скажено розігналася і до такої швидкості, що змогла перетнути якийсь надзвуковий, чи світловий бар'єр, зйожитись і раптово зникнути з нашого виміру у якусь більш загартовану до скаженостей цивілізацію. Йдеться про кінець 80-х років минулого століття.
     Стрічка звісно з сильним нальотом попсовості, вона файно причесана через акуратний пробор, але саме це і дає збагнути ту особливість перехідного часу... З рокнрольних 80-х у загуслі, попсуваті 90-і...
   Ну а образ цих золотих 80-х у фільмі намагається представити Том Круз. І от що я скажу - да мужик старався, да мужик кайфував від музики, і, підозрюю, що не лише під час ролі... Але для того, аби бути реальною рок-іконою мало вихилясів голеним пузом і свєрканія нафарбованими оченятками. Не сумніваюсь, що на жіночу половину людства це і справило враження, але на тих, хто носить між ніг не тільки труси, а і щось у самих трусах - таке не подіє. На мене не подіяло.
Простіше кажучи : ні хуя нє вєрю, гражданін Томмі! А ви повірили, як враження від фільму?

Самолет, небо, три дурака.

Якось на початку весни 2012 року трьом звичайним черкаським пацанам випала нагода триденної подорожі до Росії по маршруту Київ-Москва-Екатеринбург-Москва-Київ. Нижче - історія пов"язана із враженнями від подорожі:

Гроші на сало, квіти - на здачу!

 

Користуючись повними ноздрями муконазальної секреції, а відповідно можливістю не займатись роботою, з задоволенням ділюся з тобою, дорогий читач, своїми спостереженнями про унікальне, чарівне, весняне свято 8 березня. Зі свідомого віку мене страшенно харить будь-яке свято, де є традиція робити сюрпризи. Мене справді напрягає процес вигадування "правильного", оригінального і приємного подарунку.

    Підозрюю, що ноги у цієї вади ростуть з далекого тепер першого класу

Як швидко і дешево перевірити своє здоров'я

Якось в 12 весен у синього лантуха, що теліпається на перекладині, тривалий час трималася температура. Не висока температурка 37,5 не більше, але вона трималась близько року. В мене дуже класні батьки і вони зводили мене до всіх лікарів, до яких тільки можна було від знахарок до суперсучасників. Кожен лікар смоктав з батьків кошти на свої "правильні" ліки, але температура не падала. Я пив купу всякого різного від отрубів до страшенно дорогого бджолиного пилку.   Згадуючи той час, досі не можу згадати чи дійсно мене щось турбувало. Але кожен лікар, до якого ми ходили, знаходив цілий вінок(і не весільний, а інший зі стрічечкою)) хвороб. Особливо мені запм'яталась якась суперсучасна (на той момент) комп'ютерна діагностика, яка в буквальному сенсі витошнила кількаметровий папірець з перерахуванням  відхилень мого здоров'я. Мамі звісно було не дуже добре від довжини того листка, але я вже тоді запідозрив якусь хуйню з усіма цими діагностиками.

З часом температура нормалізувалась. Нормалізувалась поступово, а тому ніхто досі не знає допомогли в тому лікарі, чи не лікарі). Але я вже тоді зробив висновок, що до лікарів (окрім специфічних оглядів, типу онко і т.д.) ходити тупо і єдиний спосіб часто і ефективно перевіряти стан свого здоров'я - це фізичні навантаження. Я маю два показники - на зайву вагу і функціонування всякої лобуди пов'язаної з кровообігом - ну там всякі серце, печінка і т.д.: підтягування і біг 3 км. Нормативі взяті від ліхтарика і я не стану посилатись на модних нині "англійськиз вчених", але мені допомагає. Так от я усього лише маю легко пробігти 3 км і підтягнутись мінімум 10 разів. Якщо я цього зробити не можу:

а) я лайно і слабак і мені треба терміново тренуватись;

б)якшо після тренувань показники не покращуються - я маю не нормальні відхилиння в здоров'ї і тоді вже треба йти до людей в білих латах.

Звісно кожний організм має свої нормативи. У когось коефіцієнт відношення ваги до сили в нетренованому стані може бути більшим, а в когось меншим. Тому раджу кожному мужику перевірити себе. Тим паче зробити це легко - жердина є майже в кожному дворі: вийшли раненько, доки мурашки сплять, вилізли на жердинку - раз, два - зіскочили і чесно дали собі відповідь лантух ви поліетиленовий, чи все ж міцний тряпчаний?

Всім миру і доброго здоров'я. 

Не все те "Арт", що з трьох літер складається.

Останнім часом люди таку хуйню називають артом, що мені аж трохи соромно за власне прізвище. Народ тотально і скрізь валить префіксом "арт":
 Арт-студія, арт-кафе, арт-фотографія, арт-музика, арт-розпис. А що далі арт-стовп, арт-борода, арт-унітаз, арт-омивач скла, арт-качкодзьоб?

По великому секрету розкажу, що частинка "арт" вживається америкосами, і іншими розмовляючими неправильною мовою (не зрозумілою нам), на позначення причетності дії чи об'єкту до світу мистецтва. Це значить, що стріт-арт - цілком внормована конструкція, а от арт-фотографія - тупість мудача. Бо фотографія за визначенням є мистецькою діяльністю.

Дураклия

Дураклия

    Учора прочитав маленьке оповідання Герберта Уелса "Морские пираты". І вкотре зловив себе на думці, що на читку тих кількох сторінок витратив не більш ніж пів години. Натомість цілу годину - на пошук інформації про Haploteuthis ferox і взагалі реальність цієї тварюки. В результаті нічого і не дізнався, та й питання насправді не в тому, що я не знаю що таке Haploteuthis ferox, а в тому що мені складно сприймати твір реальна достовірність якого стоїть під сумнівом. Така лобуда переслідує з дитинства. Мені хочеться, щоб навіть у художньому творі були елементи правди. І з кожним роком це бажання посилюється.

   А насправді ж, якщо розібратися, ніякого Haploteuthis ferox може й немає взагалі і автор має право на вигадку. Але мене чомусь це дико бісить.

   Пам"ятається, "15 летний капитан",чи "Дети капитана Гранта" я читав з атласом в руках, і в мене підвищувався артеріальний тиск кожного разу, коли у творі були якісь неточності. Мене вбивала страшна несправедливість - ну як можна мене маленького так жорстоко найобувать?

   Утім у одного з улюблених авторів я прочитав цікаве пояснення про художні перебільшення в літературі. Він розповідає про те, що образ лицаря в латах, як підкорювача жіночих сердець і взагалі "мена піздєц усьому хоч на обкладинку", дуже неоднозначний. У творах нам звично уявляти напомажених, блискучих красунчиків, а в реальності лати настільки складна конструкція при одяганні, що знімали їх вкрай рідко в період походів, чи безпосередньо військових дій. Не складно уявити як пахли лицарі врахувавши що природні потреби доводилось здійснювати так би мовити "не отходя от кассы". Це вже не кажучи про те, що самі металеві лати могли собі дозволити одиниці і з"явились вони досить пізно в історичному контексті. Але, як пише автор, більшості читачів глибоко чхать на достовірність - їм хочеться, щоб "гром" із "глаз" летів, а блискавки з жопи, перепрошую. І роздумувати над тим, чи може жопа стоврювать електричний стум нікому не цікаві.

    І от вся ця катавасія - одна з причин, чому мені так складно читати художню літературу. І тут ще така цікава закономірність - автори, які дотримуються деякої достовірності слабенькі літератори, а ті кому похуй на достовірність пишуть цікаво - і дуже не часто два таких автори поєднуються в щось дійсно цілісне.

 Тож "дурак ли я", чи вам теж внапряг читати книги, де вас жорстко найобують? Чи знаєте приклади художніх книг, де достовірність інформації,(чи хоч спроба не тікати далеко від реальності) не заважає "цікавості" і "увлєкатєльності" літератури, а навпаки її прикрашає?