, коротких біоданних і власного ставлення до них.
Ці зошити зовсім не доказ мого графоманства. Зовсім навпаки - мені вкрай складно їх не загубити , і просто не забити на них. Навіть зараз маю щонайменше 5 блокнотів з різними завданнями: конспект з теорії кіно, конспект з теорії фотографії, блокнот з ідей для п'ятого-десятого, блокнот про фільми і таке інше.
Навіщо мені ці блокноти? У мене коротка пам'ять. Зовсім коротенька - тому неймовірно ціную будь-які спогади більш ніж рокової давності. Дуже радий, що з'явився інтернет, бо це те місце де можна накопичувати власне життя і сподіватись принаймі, що це нікуди не зникне.
Тому мій зошит з фільмами, що я переглянув, еволюціонує на цей блог, який буде складніше загубити. Прикро, що я так пізно вирішив почати цю справу. Але вже як є.
Тому за останні кілька днів є дві головні картини, що їх мені б хотілось лишити в пам'яті - це "Школа рока" - фільм зі слабким сценарієм і нічим не помітною операторською роботою. Не кажучи вже про художника. Але усе таки цей фільм для мене не був типовим розважальним... Через "хуйовість" совкового, бездушно-конвеєрного, перекладу цей фільм за необережністю можна віднести до категорії ТВ-фільмів, типу "Малюк-каратист", "Проблемне-дитя" і інша поєбенщина, але це хибно.
"Школа року" усі свої мінуси і сіренькі місця забиває головним - тєплотой і уютом, а ще більш банально кажучи, душевністю. Скажу ващє по-просятцьки - цей фільм робила команда, яка дуже любить рок, кіно, людей, глядача, молодість і т.ін. Величезна їм благодарочка всим.
Ну а головна картина, що мене трохи потрусила це ""Под ветвями боярышника". При чому сценарій фільму своєю якістю дорівнює десь нулю. Фільм передбачуваний і після 3 хвилин можна з точністю до 10 хвилин роказати усе, що буде далі. Але це взагалі не напрягало, бо та скажена естетика кіно, якою насичений цей фільм... Це той найвищий щабель, до якого треба прагнути. Це той самий випадок, коли я постараюсь не перечитувати те, шо я тут наваяв, бо це немає ніякого сенсу. Про це кіно справді неможливо говорити. Таке кіно не боїться спойлерів - воно взагалі нічого не боїться. Бо це кіно, яким воно має бути.
Цікаво ще й те, що за вчора я переглянув ще один фільм, побудований приблизно на тій самій аскетичній естетиці - "Teddy Bear". І знятий приблизно так само - стримано і грамотно, але все не так. А все тому, що Азія, не дивлячись на стереотипні уявлення, нинішня батьківщина якісного кіно. Я не беру до уваги ринок США - там окрема пісня. Але європейське кіно якістю і темпераментністю живої крові явно поступається азіатському останні років 10... маю підозри, що це налідок загально культурних тенденцій.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментувати