"Не люблю, когда машинистов называют обычными парнями. Нет ничего обычного в человеке, который способен контролировать сто тысяч фунтов, несущихся на бешеной скорости." Сказав Дензел Вашингтон. Я от думаю, що в цей список можна записать ще багато кого. Хулє в наш час так немодно бути непєвцом, або небанкіром. Про неменеджера взагалі мовчу.

Хто-небудь має адекватне пояснення - чому матюки це погано? Не чуш якусь про надуманий зв'язок між відсутністю матюків і чистотою мови, а щось таке, у що можна би було повірити?

Чого я довго тягну з деякими проектами, творами, і взагалі будь-якими "текстами". Бо не люблю хєрні. Я не виключаю, що навіть, якшо твір проходить достатню обробку, перевірку, огранку він не стане хєрнею (непотребом). Але досвід вказує: твори, які довго виношуються рідше стають хєрнею, ніж те, що народжується швидко і легко.

Після ранкової прогулянки злегка вологим містом підбиваю підсумки:
- дощ це круто;
- люди в місті до дощу не готові ні морально ні фізично - всі ходять з кривими ідіотськими мордами;
- минулого року я не даремно не пошкодував лавехи на взуття. Сухе взуття в дощ - "залог успєха";
- з яких пір хлопці гордо носять бабські сумочки? Шо за хуйня блядь? Дома носи все шо хочеш а на вулиці маєш рахуватись зі мною і не носити дамські блядь сумочки. Треба внести новий законопроект, що заброняє чоловікам носити дамські саквояжі і взагалі косити під підарів. Я так вважаю - ти вже або підар або нє. Але косить під підарів - це нікуди не годиться;
- вкотре вражає своїми можливостями організм. Маю на увазі психосоматику - увімкнувши плеєр відчув на скільки легше налагодити терморегуляцію;
- до того як я пірнув у стріт-фотографію в дощ я думав про те як самому не намокнути а зараз мене бісить те що в дощ мочиться техніка але звісно тільки тоді коли не встиг зробити свій магічний "чіхол". (Про чіхол трохи згодом);
- Йолка за місяць до Нового Року має особливо уїбанський видок під такий дощ;
- Де блядські нові тролейбуси що їх так відчайдушно "обіцяв" мер і інші пройдисвіти ще місяць тому? Чого я мушу підтримувать квадратні вонючки які фанатично ненавиджу?

Секрет про інтернет-сцикунів

     Я в курсі, що багатьом це й так може бути відомо, але собі зізнаюсь, що лише зараз сукупно побачив проблему соц. мереж і головну біду, якою мене це явище дратує. Насамперед, треба зробити уточнення про те, що винні то не самі соц. мережі, як інструмент комунікації (професійної, чи любительської), а користувачі. Тут ситуація схожа з телебаченням, яке звинуватили в усьому чому лише можливо. Нині ж страшенно модно ненавидіть телебачення, яке утім, за великим рахунком, взагалі нічого поганого нікому не зробило. Аби було ще зрозуміліше - перфоратором можна викрутить дірку в стіні, а можна у голові сусіда, що дістав. Перфоратор чудово впорається з обома поверхнями, бо за своєю природою - він хлопець, що треба, і лише користувач вирішує на що таку залихвацьку природу буролобого направити.
    Так от соц. мережі за своєю природою теж кльова штука і такою б залишалася, якби до неї не дібралися граблі (які дехто називає руками) користувачів. Так от моє головне відкриття в тому, що незалежно від інтелектуально-ерудитного вмісту мозку користувачів, усі вони поділяються на інфонаркоманів і нормальних пацанів-дєвчьонок. Наркомани, це ті, хто свідомо, чи позасвідомо раз на добу, а потім і частіше, обов'язково мусять сказати щось в "ефір". Як правило, це щось - повна хуйня. І це цілком природньо, бо регулярно видавати "нехуйню" може ... Я не знаю хто - тільки Лєо Мессі. Це - єдина стабільно-нехуйова людина, що мені відома.
  Суть наркоманства в тому, що дифузуючи духовно в соц. мережу (будь-яке інтернет співтовариство) користувач приховано стає заручником дибілогонки дибілоінформації. Періодами, я захожу в те, чи інше інет. товариство і метафорично бачу таку картину: велика зграя людей стоять в колі один навпроти одного і плюють в центр кола. Результат їхньої діяльності - це купа "харчків", але це по факту, а самі користувачі вважають, що результат їхньої діяльності - це прекрасне, кришателво чисте гірське озеро з прозорою водою, мирними плаваючими барвистими рибками і інншою необхідною атрибутикою. Але, нагадаю, в реальності однотипні харчки (іноді трохи відмінного кольору, густини, і т.д., але харчки!). Ясєнь пєнь, що іноді видаються перли і справді класні, оригінальні пости, але восновному срань, яка цікава тільки самому користувачу, його бабусі, або "елєктарату", що відлайкають і покаментять, бо а) повні кретини, б) ті хто лайкає лише для того, щоб і йому лайкнули. Останні , до речі, категорія взагалі унікальних дибілів, яким треба серйозно пролікуватися.

Мене б вся ця тема не напрягала, якби я був вмілим юзером і вмів серед купи цього лайна знаходити те, заради чого я пролистую стрічку новин і оновлень. Але знайти ніхуя не можна і тільки тому, що є такі от наріки, які не уявляють свого життя без того, щоб не врубити собі у вени пост в інтернеті. В ім'я чого така частота? Бабос все одно на інет. популярності від реклами зрублять одиниці - то яка ж мотивація? Мені не ясно ващє. Ясно тільки, що я респектую тим, хто вміє посцикать і змиритись з тим, що про це знає тільки він сам і унітаз, і ця інформація залишиться між ними двома, а не осяде розкішним постом в інтернет просторі, забризкуючи очі, нам, чесним, скромним, маленьким юзерам. 

Проста історія

В квартирі навпроти моєї живе дід, який постійно блукає навколо нашого будинку. Сьогодні я звернув увагу як він дивиться на дорогу, що йде від будинку. Думаю, що дід, може, дивився насправді на те в якому стані квітнику будинків вздовж дороги, але мені дуже хотілось вірити, що він дивився саме на дорогу.

Подумалось, що було би круто зняти фільм про діда, який зважився на дорогу, замість того, щоб чахнути у себе вдома. Але вже через 40 секунд, на етапі, коли я обдумував зав'язку, згадав, що такий фільм уже є. Та й не один. Я знаю таких два - один "Пока не сыграл в ящик" - модний і розкручений. Мабуть, і хороший, але, на мій смак, є куди краща картина, яка зветься "Sraight story" від Девіда Лінча. 

 Любов'ю до Лінча в наш час модно прикрашати свій кутюрний образ манєрного інтєлігєнта (а ще любов'ю до всяких там Камю, Далі і т.д.), але при конкретизації цієї любові завжди звучать "Малхоланд Драйв", "Дюна", "Человек-слон", а про "Просту історію" мало хто знає взагалі. Я вважаю - не "парядак" - маєете знати. Знати про фільм, який би я дуже хотів зняти.

Бронкская история

Бронкская история

   Черговий загублений в кіноісторії кіношедевр. режисер Роберт де Ніро. Мудрий, тонкий, цікавий, тримаючий кінчик. З класним акторським складом і дивно-диким акторським талантом зовсім юного тоді Френсіса Капри. Прикол в тому, що цей фільм не первертає світ з ніг на голову, але по ньому можна вчити кінотеорію - він досконалий.