Я представник дивного покоління, про яке так модно тепер і раніше і потім писати багато, знімати багато, говорити багато. Утім жодного разу чогось більше менш адекватного так і не бачив, читав. Аж до сьогодні. Фільм "Изображая жертву" - чудовий приклад розумного фільму, живописно знятого, вигаданого, поставленого і зіграного. Дуже сподобалось.  

Вступ:
Ці нотатки - суб'єктивний погляд на Крим людини, що по суті вперше там побувала. Я чудово розумію, що якщо мати достатній досвід в кримських поїздках, чи походах - можна знаходити ті маршрути, що будуть радувати кожним сантиметром. Але це, повторюся, оповідь про враження від навпомацкового, раптового і випадкового знайомства з туристичною меккою нашої держави.

Хешер!

Хешер

    Я дуже давно не бачив хорошого кіно. Сам винен, але так вже трапилось, що коли чимось захоплююсь - контролювати процес не можу; і от результат за останні три роки мого тотального захоплення кіно я переглянув найдостойніші фільми, які народили світлі розуми людства, в період з початку 70-х і до сьогодні. Більшість з найдостойніших переглядав не 2 і навіть не три рази. Часом доходить до маразму і такі фільми, як "Володар кілець", "Большой куш", "Форест Гамп", "Страх и ненависть в Лас-Вегасе", "Крим. чтиво" я переглядав не менше 10 разів..
     Тому можна собі уявити рівень моєї радості, коли все ж вдається наштовхнутись на щось, чого я випадково не побачив... О! "Хешер"! Розсусолювать не буду, бо не бачу сенсу в рецензіях на кіно й фотографії, як не бачу сенсу в тому, щоб, наприклад, вчити бойові мистецтва по книзі, чи дивитись порнуху, не насмілюючись на справжній секс, чи не грати в футбол, аби не порвати кросівки і т.ін. Але дещо все таки скажу. Цей фільм для тих, хто не сцить малобюджетного кіно і здатен зжерти майже дві години часу навколо здавалося б давно збитих і зрозумілих, може, навіть президенту нашої країни, тем. 

      Тим хто не сцить і хто вміє бути відкритим для кіно зі скаженими кінематографічними нутрощами... Тим, хто не боїться понівичити свою "білюсіньку" душонку об світлу чорнуху. О! Це те що я так давно шукав. Дякую, блядь, авторам за створений шедевр. 

У мене така дивна біда - вонючий сусід.

У мене така дивна біда - вонючий сусід.

        Так вже трапилось, що зараз я живу в будинку, який мій друг Женька Соловйов називає дуже просто "Гето". В цьому будинку дійсно чимала кількість "не успішних" в загально прийнятому сенсі людей - алкоголіки, наркомани, напівбомжі, ночами іноді бігають мухоловки, але я все одно дуже люблю свій будинок і район.
        Та й взагалі я невибагливий мешканець, вже розповідав здається, що навіть живучи на Митниці , з батьками, в досить благополучному будинку, навпроти нас жив сусід-алкоголік Фєдя. Коли він напивався - його мамі доводилось йти до нас проситись ночувати. Моя мама по своїй натурі дуже добра людина і кожного разу впускала до нас цю досить літню жінку. Внаслідок чого мені доводилось ночувати в одній кімнаті з незнайомою бабусею. Я це довго терпів, а потім просто в один день Фєдя став першим значно дорослішим за мене чоловіком, до якого я застосував фізичну силу. Утім, це трапилось років через три після періодичних ночей з бабусею-сусідкою... Отже, як розумієте, я не дуже брезгливий до сусідського оточення.
        Але зараз під мною живе сусід який їбануться як воняє! Ні він не "погано пахне", і навіть не "тхне" - він ЇББануться як воняє!!! І кожен хто завітає до мене в особливо теплі годинки дня переконається, що я підібрав досить м"які слова для опису рівня вонючості.
      Комусь все це може здатися комічним, але мене ситуація ставить в глухий кут - я не знаю, що робити.( А не знати що робити - значно гірше ніж навіть робити дурницю, погодьтесь?)

        Відлупцювати людину за те, що вона страшенно тхне? - не в моїх правилах. Крім того, навіть якщо мені це надасть короткочасне задоволення - проблеми це не вирішить. Зараз я мушу працювати вдома - піднавалилось монтажів і ще деякої роботи, але я третю годину сиджу і шукаю вирішення... Кожен новий вдих мої досить чутливі рецептори запаху змушують мозок відволікатись від роботи - на вирішення ситуації з цією хуйнею (перепрошую, з неприємним запахом).

       Бризкати освіжувачами повітря я не можу, бо від природи не терплю дешевих штучних запахів - ніколи не користувався дезіками і парфумами, та й взагалі змішавшись з запахом сусіда будь-яка "морская свєжесть", чи "лєсноє утро" перетвориться у взагалі пекельну суміш.

      До всього, ще й домішується моя природня гіперрецептивність (не знаю чи існує таке слово в науковій практиці), але воно якнайкраще характеризує особливість мого організму: суть цього явища на конкретному прикладі полягає в тому, що окрім інформації з рецепторів про запах, мій мозок дістає з загашників пам"яті ще й інформацію про те, що таке запах... А запах - це ніщо інше як мікрочастинки певної речовини, які розноситься в повітрі від випаровування і інших суміжних процесів. Тобто, якщо ви , гуляючи, відчуваєте запах мертвого гіпопотама - це значить, що до вас в ніс залітають малесенькі шматочки мертвого гіпопотама.

     Але ж блядь від мертвого гіпопотама можна відійти подалі, або й взагалі закопати його, чи згодувати вічноголодним мурахам, а сусіда мого згодувати мурахам я не можу. Не можу з кількох причин - по-перше, перед цим сусіда треба буде вбити, а я не хочу потрапити за грати і пояснювати тамтешнім вбивцям за яку хуйню я став їхнім сусідом, а по-друге, мурахи елементарно пошлють мене в бермудську сраку з такою їжею, як мій вонючий сусід.

Що робити? Я насправді не знаю.

Перший випуск програми "Трясця". Скоро з"явиться відео з тим , що не потрапило в офіційну версію. Стосовно усіх питань про програму, пропозицій і т.ін - звертайтесь на електронку, або пишіть у контакти-фейсбуки.

Крім Олі і млинців на фестивалі були і інші люди. Більше того - людей було багато і вони були дуже різними (я в курсі, що сполучати слова "дуже" і "різні" не можна, але як ще пояснити настільки "різношерстну" публіку - уявлення не маю..) Було круто.

Добрий фестиваль "Саунд Че"

 Це перший фестиваль, у якого можна визначити рід. Він жіночий і я не можу не зізнатися, що від цього радісно. Втричі радісно тому, що це не просто рід, а рід Олі Касьянової. Дякую їй, що дозволила мені вперше провести цікавий експеримент. На жаль, не вдало, але виправлюсь і наступного разу буде круто.) Отже, обличчя Олі Касьянової в момент виступу різних груп фестивалю.
Сухо і технічно, зате хронографічно.

 Відразу хочу сказати, що не намагався підлаштовувати Олю під власний настрій і власне ставлення до гурту. Тому для тих , хто уважно стежив за сценою емоції Олі можуть здатись дивними. Тимм не менш...

Оля і Гурт Пандора